білило
БІЛИ́ЛО, а, с.
1. Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді.
Рами цинковим білилом Артем красив (Кучер, Чорноморці, 1956, 34);
Раніше [карбонат свинцю] широко застосовувався для виготовлення білої олійної фарби.., відомої під назвою свинцевих білил (Заг. хімія, 1955, 578).
2. розм. Картина, написана білилом.
Сепія й китайське білило "Серед товаришів" [Т. Шевченка] довгий час ототожнювалась з сепією "Тріо", але це зовсім різні твори (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 346).
3. тільки мн. біли́ла, и́л. Біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя.
[Анна:] Як хочеш, я білил тобі позичу, бо в тебе навіть і чоло червоне (Л. Укр., III, 1952, 349);
Білила на лиці ще мертвили шкіру, надаючи йому страшного вигляду (Ільч., Серце жде, 1939, 389).
Значення в інших словниках
- білило — біли́ло іменник середнього роду біла мінеральна фарба; картина, написана такою фарбою — розм. Орфографічний словник української мови
- білило — -а, с. 1》 Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. 2》 розм. Картина, написана білилом. 3》 тільки мн. білила, -ил. Біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя. Великий тлумачний словник сучасної мови
- білило — БІЛИ́ЛО, а, с. 1. Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. Рами цинковим білилом Артем красив (В. Кучер); По щоках котилися сльози і падали у відро з білилами (В. Словник української мови у 20 томах
- білило — БІЛИ́ЛА мн. (біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя), БІ́ЛЛЯ діал.; БЛЕЙВЕ́ЙС (БЛЕ́ЙВАС) заст. (свинцеві білила); ШТУКАТУ́РКА ірон. (товстий шар білил або пудри на обличчі). Словник синонімів української мови
- білило — Білило, -ля с. 1) Бѣлая краска, все чѣмъ можно бѣлить, убѣлять. Та й купили білила.... дідам бороди білити. Грин. ІІІ. 95. Дівкам чорнило, парубкам білило. АД. І. 39. 2) = і. біль 1?... Словник української мови Грінченка