1. Словник української мови Грінченка

білило

Білило, -ля

с.

1) Бѣлая краска, все чѣмъ можно бѣлить, убѣлять. Та й купили білила.... дідам бороди білити. Грин. ІІІ. 95. Дівкам чорнило, парубкам білило. АД. І. 39.

2) = і. біль 1? Ой десь же ти, дівчинонько, з китаєчки звита, що ти мене задержала з вечора до світа. «Ой з китайки, не з китайки, з білого білила». Мет. 45. ум. білилечко. Чуб. IV. 70.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. білило — біли́ло іменник середнього роду біла мінеральна фарба; картина, написана такою фарбою — розм. Орфографічний словник української мови
  2. білило — -а, с. 1》 Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. 2》 розм. Картина, написана білилом. 3》 тільки мн. білила, -ил. Біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. білило — БІЛИ́ЛО, а, с. 1. Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. Рами цинковим білилом Артем красив (В. Кучер); По щоках котилися сльози і падали у відро з білилами (В. Словник української мови у 20 томах
  4. білило — БІЛИ́ЛА мн. (біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя), БІ́ЛЛЯ діал.; БЛЕЙВЕ́ЙС (БЛЕ́ЙВАС) заст. (свинцеві білила); ШТУКАТУ́РКА ірон. (товстий шар білил або пудри на обличчі). Словник синонімів української мови
  5. білило — БІЛИ́ЛО, а, с. 1. Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. Рами цинковим білилом Артем красив (Кучер, Чорноморці, 1956, 34); Раніше [карбонат свинцю] широко застосовувався для виготовлення білої олійної фарби.. Словник української мови в 11 томах