1. Словник синонімів української мови

білило

БІЛИ́ЛА мн. (біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя), БІ́ЛЛЯ діал.; БЛЕЙВЕ́ЙС (БЛЕ́ЙВАС) заст. (свинцеві білила); ШТУКАТУ́РКА ірон. (товстий шар білил або пудри на обличчі). Бажання стати святою зародилось у Софії після того, як вона відсвяткувала своє п'ятдесятиріччя і переконалась, що найкращі паризькі білила вже не закриють поморщеної шиї (О. Гончар); Щоки терли (молодиці) манією, А блейвасом і ніс, і лоб (І. Котляревський); В Балабушихи почервоніли.. вуха, а не щоки... під штукатуркою (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. білило — біли́ло іменник середнього роду біла мінеральна фарба; картина, написана такою фарбою — розм. Орфографічний словник української мови
  2. білило — -а, с. 1》 Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. 2》 розм. Картина, написана білилом. 3》 тільки мн. білила, -ил. Біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. білило — БІЛИ́ЛО, а, с. 1. Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. Рами цинковим білилом Артем красив (В. Кучер); По щоках котилися сльози і падали у відро з білилами (В. Словник української мови у 20 томах
  4. білило — БІЛИ́ЛО, а, с. 1. Біла мінеральна фарба, яка не розчиняється у воді. Рами цинковим білилом Артем красив (Кучер, Чорноморці, 1956, 34); Раніше [карбонат свинцю] широко застосовувався для виготовлення білої олійної фарби.. Словник української мови в 11 томах
  5. білило — Білило, -ля с. 1) Бѣлая краска, все чѣмъ можно бѣлить, убѣлять. Та й купили білила.... дідам бороди білити. Грин. ІІІ. 95. Дівкам чорнило, парубкам білило. АД. І. 39. 2) = і. біль 1?... Словник української мови Грінченка