білий

БЕЗБА́РВНИЙ (який не має кольору, забарвлення), БЕЗКОЛЬОРО́ВИЙ рідше; БЕЗКО́ЛІРНИЙ (перев. у науковому стилі); БІ́ЛИЙ розм. (звичайно про рідину); ВО́ДЯВИЙ, ВОДЯНИ́СТИЙ (звичайно про очі — світлий, прозорий); НЕЗАБА́РВЛЕНИЙ (про те, що може бути забарвленим); НЕБАРВИ́СТИЙ (який не має кольору або виразних барв). Бритоголовий в цивільному теж, видно, був з комісаром заодно, бо вже привітно посміхнувся до Колосовського своїми безбарвними, як папір, губами (О. Гончар); Прозорі скляні банки звичайного безкольорового скла і різного розміру (Ю. Смолич); Оцтова кислота — безколірна рідина з різким запахом і кислим смаком, що знайомий кожному (з наукової літератури); Очі самі собою упали на графин і залюбувалися тими непримітними голочками, якими грала біла горілка (Панас Мирний); Він тримав під пахвою книжечку, тоскно позираючи своїми водявими, м'якими й добрими очима, де б йому знайти куточок (Ю. Смолич); Білявий, майже безбровий, він (старшина) слухав уважно і, коли йому щось наказували, пильно дивився своїми прозорими водянистими очима (С. Голованівський); Незабарвлена рідина; Навіть муза боїться вступити сюди, В сей осінній туман небарвистий (Леся Українка).

БІ́ЛИЙ (який має колір молока, снігу, крейди і под.), БІЛОСНІ́ЖНИЙ підсил., СНІ́ЖНО-БІ́ЛИЙ підсил., СНІ́ЖНИЙ (СНІЖНИ́Й рідше) підсил. поет., ЛЕБЕДИ́НИЙ поет.; МОЛО́ЧНИЙ, КРЕЙДЯНИ́Й (матово-білий); МАРМУРО́ВИЙ (звичайно про шкіру людини — білий і гладкий, як мармур); ЛІЛЕ́ЙНИЙ поет. (звичайно про шкіру людини); Я́СНИ́Й розм. (про хліб). Олюся лежала у білому вбранні на столі, і дві свічки танули їй у головах (В. Підмогильний); Фіранки на вікнах, мережива на подушечках — все білосніжне, аж відлякує чистотою (О. Гончар); Стіл у кімнаті, як у велике свято, був застелений сніжно-білою скатертиною (Ірина Вільде); Негр. Білий ряд зубів і сніжні білки очей на квадраті чорного обличчя (В. Собко); В кімнаті спокійно, тихо, за вікнами — світла, лебедина ніч (О. Гуреїв); Надворі — молочний день; білі, пухкі хмари вкутали небо, пливуть і наче не пливуть (Є. Гуцало); Анатолеве обличчя біле, майже крейдяне (Я. Качура); Зблідла, з великими карими очима під мармуровим точеним надбрів'ям, у коштовному хутрі, на оксамитовому сидінні карети, вона скидалась на царівну (Н. Рибак); І Лейяніта раз прийшла й біля колон у хмарі мене раптово обняла лілейними руками... (В. Сосюра). — Пор. 1. біля́вий, біля́стий.

БІ́ЛИЙ (який має світлий колір шкіри як расову ознаку), БІЛОШКІ́РИЙ рідше. Любка вигадала носити паранджу, щоб ніхто не впізнав її, білої жінки, що.. ходить з узбеком (І. Ле); Його рідного брата лінчували білошкірі варвари. Сам Айра (Олдрідж) зазнав страшних переслідувань (Ю. Мартич).

БІ́ЛИЙ (у період громадянської війни 1918-1920 рр. та після неї — контрреволюційний, спрямований на реставрацію дореволюційного державного устрою); БІЛОГВАРДІ́ЙСЬКИЙ (який воював у лавах Білої гвардії); БІЛОЕМІГРА́НТСЬКИЙ (який належав до білої еміграції). За Дніпром — білі, Харків, Катеринослав, Царицин захопили білі армії (Ю. Яновський); Він (начальник тюрми), казали, був із білогвардійських офіцерів, його нібито привели в себе в обозі фашисти (Ю. Збанацький).

БІ́ЛИЙ у знач. ім., перев. мн.; БІЛОГВАРДІ́ЄЦЬ, БІЛЯ́К заст. зневажл., БІЛОБАНДИ́Т заст. (той, хто воював у лавах Білої гвардії); БІЛОГВАРДІ́ЙЩИНА збірн., зневажл. (білогвардійці, а також біла еміграція); БІЛОЕМІГРА́НТ (той, хто належав до білої еміграції). Увесь ліс шумів од них — партизанів. І якщо вночі десь займався полум'ям хутір якогось буржуя, якщо вночі десь вирубано білих заставу, всі знали: це ніхто ж, як лісовики (А. Головко); У місті купка червоноармійців змагалася з повсталими білогвардійцями (О. Донченко); Інші єпархіальні службовці знаходили мужність озирнутися на себе, клясти минуле й шукати в новому бодай якоїсь зачіпки жити. Були й такі, що.. просто йшли в білобандити (І. Ле); Погнали білогвардійщину. Вийшов з копанок Олександр Сухомлинський і знову став правити в ревкомі (І. Цюпа).

БІЛЯ́ВИЙ (який має світле волосся), БІЛОВОЛО́СИЙ, БІЛОГОЛО́ВИЙ, СВІТЛОВОЛО́СИЙ, ЯСНОВОЛО́СИЙ поет.; СВІТЛОКО́СИЙ, ЯСНОКО́СИЙ поет. (про дівчину, жінку). Три хлопчики — один рудоволосий, Чорнявий другий та білявий третій — Майструють тут (М. Рильський); З сусідньої кімнати вибіг хлопчик років чотирьох-п'яти. Біловолосий, пухкенький, з круглими карими оченятами й носом-ґудзичком (Ю. Збанацький); Біля Тимофія зі списками і олівцем в руках крутиться білоголовий підліток Юрій Підіпригора (М. Стельмах); Мале дитя світловолосе Сидить в солдата на руках (М. Гірник); То жінка молода несе тобі обід. За нею дівчинка біжить ясноволоса (М. Рильський). — Пор. 1. бі́лий.

БІЛЯ́СТИЙ (який має трохи біле забарвлення), БІЛУВА́ТИЙ, БІЛЯ́ВИЙ. Небо від спеки було білясте, наче вкрите полудою (О. Гончар); Вода в озері гладенька й прозора-прозора, добре видно білувате дно та тонкі стебла осоки (Є. Гуцало); Тирсяний пил підноситься вгору, виповняє увесь бриг білявим мороком (Ю. Яновський). — Пор. 1. бі́лий.

БЛІДИ́Й (про колір обличчя, шкіри людини - позбавлений природної свіжості, рум'янцю), БЛІ́ДНИЙ заст. БЕЗКРО́ВНИЙ підсил., БІ́ЛИЙ підсил., СІ́РИЙ підсил. розм.; ЗЕМЛИ́СТИЙ (сірувато-блідий); ЗЕЛЕ́НИЙ підсил. розм. (хворобливо блідий). Рубець і Книш були як стиглі кавуни.., а Проценко блідий-блідий, аж сірий (Панас Мирний). Його великі, тепер зовсім білі, безкровні уста ще порушувалися (І. Франко); Обличчя невільників землисті й виснажені (З. Тулуб); Настала ніч. У келії Марін Вже ждав мене. Блідий був, аж зелений (І. Франко). — Пор. зблі́длий.

СИ́ВИЙ (про волосся — який втратив свій колір, став сріблястим, білуватим), СРІ́БНИЙ, ПОСРІ́БЛЕНИЙ, СИВ фольк.; ПРО́СИВИЙ діал. (з сивиною); БІ́ЛИЙ (зовсім сивий). Сивий ус, стару чуприну Вітер розвіває (Т. Шевченко); Сиві коси; На його (діда) підголеній голові кружком стриміла біла чуприна (І. Нечуй-Левицький).