1. Словник української мови в 11 томах

варити

ВАРИ́ТИ, варю́, ва́риш, недок., перех. і без додатка.

1. Кип’ятити у воді або в іншій рідині якісь харчові продукти і т. ін., готуючи страву, напій.

Огонь на дворі розвели І м’яса в казани наклали, Варили страву і пекли (Котл., І, 1952, 90);

Найшли зілля, накопали І стали варити (Шевч., II, 1953, 114);

— Моя стара кожного дня два чавуни борщу варить і дві макітри пирогів пече (Тют., Вир, 1964, 325);

// Готувати за допомогою вогню (обід, вечерю і т. ін.).

Жінки вечерю варять (Н.-Лев., І, 1956, 63);

Тьотя Уля будинком для приїжджих завідувала і обіди їм варила (Вишня, І, 1956, 423);

[Анзорге:] На ті гроші вари, пали, одягайся, взувайся (Л. Укр., IV, 1954, 218);

— Їсти й не думають варити. Біс його знає, що в цій хаті робиться (Кучер, Чорноморці, 1956, 73);

// Готувати горілку, пиво і т. ін., застосовуючи ряд процесів, одним з яких є кип’ятіння або випаровування.

— Нам уже дома горілки варити заказано (Мирний, І, 1954, 184);

— Кажуть, на крем’янецькому пивзаводі технологом працює латиш, — раптом звернувся Лубенець до Кошика. — А латиші, я чув, майстри варити пиво (Автом., В. Кошик, 1954, 152);

// спец. Виготовляти, розтоплюючи або піддаючи кип’ятінню (смолу, сталь, скло, мило і т. ін.).

Цю смолу тут-таки варили в казанах два запоріжці (Довж., І, 1958, 227);

І спокійно на Уралі Сталевари варять сталь (Дор., Серед степу.., 1952, 62);

Усяку сталь уже навчилися варити мартенівці (Собко, Біле полум’я, 1952, 230).

◊ Вари́ти во́ду з кого — постійно, без причини виявляти незадоволення кимсь, ставити непослідовні, суперечливі вимоги.

Підпара варив з челяді воду. Йому все було мало роботи (Коцюб., II, 1955, 51);

Дівчата вже цілковито поінформовані про юного, сором’язливого тракториста, з якого можна варити воду (Ю. Янов., II, 1954, 130);

Голова́ (казано́к) ва́рить у кого, чий — людина добре розуміє, орієнтується.

Певно, спросоння в мене голова не дуже варила, бо я майже нічого не міг збагнути (Сміл., Сашко, 1957, 48);

— Казанок твій варить, інших критикувати вже вмієш, а ось як ти сам житимеш? (Гончар, Тронка, 1963, 100).

2. перен. Робити гаряче, душно, парко.

Він упрів. Товста чумарка варить його (Мик., II, 1957, 160).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. варити — (робити придатним для споживання за допомогою вогню) приготовляти, готувати, розм. куховарити. Словник синонімів Полюги
  2. варити — вари́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. варити — варю, вариш, недок., перех. і без додатка. 1》 Кип'ятити у воді або в іншій рідині якісь харчові продукти і т. ін., готуючи страву, напій. || Готувати за допомогою вогню (обід, вечерю і т. ін.). || Готувати горілку, пиво і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. варити — ВАРИ́ТИ, варю́, ва́риш, недок., що і без прям. дод. 1. Готувати з певних інгредієнтів страву або напій у воді чи в іншій рідині, доводячи їх до готовності кип'ятінням. Огонь надворі розвели І м'яса в казани наклали, Варили страву і пекли (І. Словник української мови у 20 томах
  5. варити — Варив "псам", а з'їв сам. Скупий їсть дуже лиху страву. Варила горох, а дала у трьох. Про вмілу господиню, що з нічого зварила добру страву. Де для двох вариться, там і третій поживиться. Господиня не приготовляєть харчі під дуже строгу міру. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. варити — Рю, -риш, недок. Розуміти. Правильно вариш, — киває він головою (А. Дністровий). ◇ Голова варить — розумний. Словник сучасного українського сленгу
  7. варити — без вогню́ вари́ти кого і без додатка. Докоряти кому-небудь чимсь, не давати спокою настирливими доріканнями. Без вогню варить (Укр.. присл..); Батько не міг простити синові марнування часу, дорікав весь час, без вогню варив його (З газети). Фразеологічний словник української мови
  8. варити — ВАРИ́ТИ (про їжу, сніданок, обід тощо — за допомогою вогню робити готовим, придатним для споживання), ГОТУВА́ТИ, ПРИГОТОВЛЯ́ТИ, КУХОВА́РИТИ розм., КУХАРЮВА́ТИ розм., ГОТО́ВИТИ розм. рідко. — Док. Словник синонімів української мови
  9. варити — Вари́ти, варю́, ва́риш, -рить, -рять; ва́рячи; вари́, -рі́м, -рі́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. варити — Варити, -рю, -риш гл. 1) Варить; стряпать. Жінко, вари лишень гречані галушки. Рудч. Ск. І. 11. — Дай мені вечеряти, моя ластівко! — Я ж не пи пила, я ж не варила. Мет. 5. Пиво варити зачинайте. ЗОЮР. І. 223. 2) Безпрестанно уговаривать, читать науку. Словник української мови Грінченка