велич

ВЕ́ЛИЧ, і, ж.

1. заст. Дуже великий, надзвичайних розмірів предмет.

Ліс у мене стародавній, добрий; дуби — велич усе (Сл. Гр.).

2. Повнота видатних, надзвичайних рис, особливостей когось, чогось великого, могутнього, які викликають подив, повагу.

Бажав би я, мій рідний краю… Щоб велич простого народу запанувала на Русі (Граб., І, 1959, 78);

Гора біля гори стоять разом в німій величі (Коб., І, 1956, 449);

Перед Голубенком постав образ Москви у всій її величі (Руд., Вітер.., 1958, 424);

// Велике значення, висока політична, суспільна, культурно-історична значимість чогось.

І гімн Радянської України, і герб, і прапор могутньо і яскраво відображають велич історичних здобутків Радянської України (Рад. Укр., 22. XI 1949, 1);

Весь світ бачить велич всесвітньоісторичних перемог, здобутих радянським народом під керівництвом Комуністичної партії (Рильський, III, 1956, 145);

// Урочистість, пишнота.

Велич зали розподільника глянцем арматури підтримувала святковий настрій (Ле, Міжгір’я, 1953, 279).

3. Сукупність видатних рис людини, що вражають силою прояву в праці, творчості, почуттях і т. ін.

Геніальність і велич Леніна полягали в тому, що він умів відділяти суть марксизму від його букви (Біогр. Леніна, 1955, 148);

Франко усвідомлював усю велич Гоголя, якого назвав колись найгеніальнішим російським письменником (Рад. літ-во, 3, 1957, 46).

4. Гордовитість, поважність у зовнішньому вигляді, незалежність у манері триматися.

Вона відкинула плащ, ніби бажаючи показати офіцерові всю велич і недоторканність своєї особи (Рибак, На світанку, 1940, 121).