верховник

Значення в інших словниках

1. верховник — верхо́вник іменник чоловічого роду, істота член Верховної таємної ради в Росії XVIII ст. іст. Орфографічний словник української мови
2. верховник — -а, ч., іст. Член Верховної таємної ради, що була заснована в Росії в 1726 р. і ліквідована імператрицею Анною Іванівною в 1730 р. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. верховник — ВЕРХО́ВНИК, а, ч., іст. Член Верховної таємної ради, яка була заснована в Росії 1726 р. і ліквідована 1730 р. Татищев і Кантемір разом із Прокоповичем очолили дворянську опозицію владі аристократів-верховників, які намагалися реставрувати допетровські державні порядки (з наук. літ.). Словник української мови у 20 томах
4. верховник — див. верховода; керівник Словник синонімів Вусика