1. Словник української мови в 11 томах

весна

ВЕСНА́, и́, ж.

1. Пора року між зимою і літом, яка характеризується подовженням дня, потеплінням, появою перелітних птахів, розквітом рослин і т. ін.

Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, Барвінком укрила (Шевч., І, 1951, 136);

Травень надворі… Значить, весна, Значить, гілки набростилися, І даль така прозора, ясна, І зорі грозою вмилися (Забашта, Квіт.., 1960, 59).

2. перен. Молодість, роки дитинства і юності.

Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни (Фр., X, 1952, 13);

Нехай твою [сестрину] весну минуть Вітри та морози (Пісні та романси.., II, 1956, 112);

// Що-небудь початкове, яке провіщає розквіт, розвиток, перемогу чогось.

І сталось. Перший грім з "Аврори" Весну народну возвістив, І Київські прадавні гори Червоний прапор осінив (Рильський, І, 1956, 415);

// Світле, радісне почуття.

Хуга надворі північна, В серці — весни течія (Мас., Сорок.., 1957, 216);

Весна в кожному серці, райдуга в очах (Кучер, Чорноморці, 1956, 359).

3. Рік (тільки при визначенні віку кого-небудь).

Був я підлітком і не знаю, Скільки весен тобі було, Як зустрілись ми серед гаю, Де зі скелі б’є джерело (Вирган, В розп. літа, 1959, 38);

— Старий Йонеску.. позаторік святкував соту весну свого життя (Смолич, І, 1958, 46).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. весна — весна́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири весни́ Орфографічний словник української мови
  2. весна — поет. квітень, май; (рання) провесінь, провесна; П. молодість, юність; (цивілізації) початок, світанок. Словник синонімів Караванського
  3. весна — [веисна] -сни, зн. весну, м. (на) -с(‘)н'і, ор. -снойу, кл. весно, мн. весние, весеин дв'і веисни Орфоепічний словник української мови
  4. весна — -и, ж. 1》 Пора року між зимою і літом, яка характеризується подовженням дня, потеплінням, появою перелітних птахів, розквітом рослин і т. ін. 2》 перен. Молодість, роки дитинства і юності. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. весна — ВЕСНА́, и́, ж. 1. Пора року між зимою і літом, яка характеризується подовженням дня, потеплінням, появою перелітних птахів, розквітом рослин і т. ін. Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, Барвінком укрила (Т. Словник української мови у 20 томах
  6. весна — Весна днем красна. Весною дні стають довшими, а ночі коротшими. Весна днем красна, а на хліб тісна. Весною дні довшають і стає тепліше, але закінчуються запаси минулорічного хліба. Весною як останеш на хвилинку, то не доженеш і за днину. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. ВЕСНА — • "ВЕСНА" - перша літ. збірка на Рад. Закарпатті, вийшла 1947 в Ужгороді. У "В." вміщено твори молодих поетів — Ю. Гойди, С. Панька, В. Діянича, П. Горецького, М. Рішка та ін. У віршах дорад. періоду звучить віра у визволення від соціального і нац. гніту. Українська літературна енциклопедія
  8. весна — Весна-красна, веснограй, веснонька, весносяй, провесіння, провесінь, провесна, розвесіння Фразеологічні синоніми: поворот на весну; подих весни Словник синонімів Вусика
  9. весна — як (мов, ні́би і т. ін.) бджіл у ву́лику. Дуже багато, безліч. Приходжу до клубу колгоспного, а там людей, ніби бджіл у вулику (І. Сочивець). як бджіл по весні́. У неї планів, як бджіл по весні (З усн. мови). Фразеологічний словник української мови
  10. весна — ВЕСНА́ (пора року між зимою та літом), ЯР поет.; ПРО́ВЕСНА, ПРО́ВЕСІНЬ, ВІ́ДЗИМКИ розм. (рання весна, початковий її період). А весна була, як весна: зеленіли дерева, квітли та пахтіли квіти (О. Словник синонімів української мови
  11. весна — Весна́, -ни́, -ні́, ве́сно! ве́сни, ве́сен, ве́снам Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. весна — Весна, -ни ж. Весна. Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком покрила. Шевч. 195. весною, на весні. Весной. Словник української мови Грінченка