вибігати

ВИ́БІГАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. Бігаючи, побувати скрізь у якомусь одному місці або в багатьох місцях.

Надибав [Хапко] на ріжок, от і другий, п’ятий — катма грека. Мало не все місто вибігав та вишукав (Вовчок, VI, 1956, 291);

Христя, вибігавши увесь базар, побігла знову додому (Мирний, III, 1954, 117).

2. неперех. Пробігати певний час.

Тепер вони [хлоп’ята] цілий день вибігають та вигуляють по улицях… (Мирний, IV, 1955, 90).

3. перех. Бігаючи, придбати, дістати що-небудь.

[Гапка:] Із самого ранку товчусь, обід зварила, заполочі вибігала (Ю. Янов., III, 1959, 77).

ВИБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́БІГТИ, іжу, іжиш, док.

1. Бігом залишати, покидати яке-небудь приміщення, місце або з’являтися де-небудь.

Настуся вибігає заплакана з хати (Шевч., II, 1953, 172);

З охоплених вогнем вулиць вибігали на околицю люди (Кочура, Зол. грамота, 1960, 154);

Син твій вибіжить з хати, простягне малі рученята (Мал., II, 1956, 100);

На перон вибігло двоє військових (Ю. Янов., І, 1958, 112).

2. Виливатися, витікати з якої-небудь посудини під час кипіння.

Що з горшка вибіжить, то не позбираєш (Номис, 1864, № 1913);

[Степан Демидович:] Ось сідай лиш, Гапко. [Гапка:] Нема часу, борщ вибіжить (Сам., II, 1958, 121).

3. Бігом підніматися куди-небудь.

Коні вибігли на гору, пішли підтюпцем (Коцюб., І, 1955, 239);

Командир і комісар вибігли на верхню палубу і пройшли повз Марка (Трубл., II, 1955, 505).

4. перен. Простелятися звідки-небудь кудись.

У село вони продерлися глухою стежкою, яка вибігала з балки (Панч, Гарні хлопці, 1959, 166);

З другого боку [залізниці] одразу здіймається сопка, а просто — ще ближче — рівчак вибігає з паді (Трубл., І, 1955, 81);

Дорога з яру вибігла на рівнину (Минко, Повна чаша, 1950, 5).