вилучати
ВИЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛУЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Вибирати, видаляти що-небудь звідкись, із складу чогось і т. ін.
На ряді підприємств автомати-бракувальники виявляють і вилучають браковані деталі (Наука.., 8, 1958, 19);
Просушене на гарячій печі прядиво ми мусили довго м’яти ногами, щоб вилучити, вим’яти ту кляту кострицю (Минко, Моя Минківка, 1962, 57);
// Забирати що-небудь у когось, конфіскувати.
— Директива прийшла, щоб хуторян усіх перетрусити, вогнестрільну й холодну зброю вилучити (Гончар, Таврія.., 1957, 444);
// Виводити з числа членів якоїсь організації, колективу і т. ін.
[Ізоген:] Була в нас вчора буря на зібранні, єпіскоп вилучив Ардента з церкви (Л. Укр., III, 1952, 297);
Кількох куркульських прихвоснів тут же вилучили з колективу (Ле, Опов. та нариси, 1950, 172);
// Викидати, випускати проміння; сяяти.
А купці вже несли на руках і поклали перед самим престолом імператора ..прикрашені емалями й камінням, що вилучали проміння, меч, шолом, золотий щит (Скл., Святослав, 1959, 150);
*Образно. Він був високий, стрункий, мав дивні крилаті брови і глибокі карі очі, трішки примружені від того тихого вогню, який вилучали (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 16).
2. Відокремлювати від стада (свійських тварин).
— Степане! біжи вівці вилучати! (Коцюб., II, 1955, 16);
Ранком другого дня мешканці двох юрт вилучили своїх оленів і вирушили в дальшу путь (Багмут, Щасл. день.., 1959, 166).
Значення в інших словниках
- вилучати — вилуча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- вилучати — р. вилучувати; (зіпсуте) видаляти, вибирати; (заборонене) забирати, конфіскувати; (проміння) виділяти, випромінювати; (мотор) Г. ВИКЛЮЧАТИ. Словник синонімів Караванського
- вилучати — -аю, -аєш, недок., вилучити, -чу, -чиш, док., перех. 1》 Вибирати, видаляти що-небудь звідкись, зі складу чогось і т. ін. || Забирати що-небудь у когось, конфіскувати. || Виводити з числа членів якоїсь організації, колективу і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вилучати — ВИЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛУЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що. 1. Вибирати, видаляти що-небудь звідкись, із складу чогось і т. ін. На ряді підприємств автомати-бракувальники виявляють і вилучають браковані деталі (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах
- вилучати — ВИЛУЧА́ТИ (про свійських тварин — виділяти зі стада), ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ, РОЗЛУЧА́ТИ розм. — Док.: ви́лучити, відокре́мити, розлучи́ти. Коло воріт молодиці чекали на череду, щоб вилучити ягнят (М. Коцюбинський); От череду уже женуть.. Словник синонімів української мови
- вилучати — Вилуча́ти, -ча́ю, -єш сов. в. вилучити, -чу, -чиш, гл. 1) Выдѣлять, выдѣлить, отдѣлить. 2) Исключать, исключить; отлучать, отлучить. Хто визнає його Христом, того вилучити з школи. Єв. І. IX. 22. Словник української мови Грінченка