вилучати

ВИЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛУЧИТИ, чу, чиш, док., перех.

1. Вибирати, видаляти що-небудь звідкись, із складу чогось і т. ін.

На ряді підприємств автомати-бракувальники виявляють і вилучають браковані деталі (Наука.., 8, 1958, 19);

Просушене на гарячій печі прядиво ми мусили довго м’яти ногами, щоб вилучити, вим’яти ту кляту кострицю (Минко, Моя Минківка, 1962, 57);

// Забирати що-небудь у когось, конфіскувати.

— Директива прийшла, щоб хуторян усіх перетрусити, вогнестрільну й холодну зброю вилучити (Гончар, Таврія.., 1957, 444);

// Виводити з числа членів якоїсь організації, колективу і т. ін.

[Ізоген:] Була в нас вчора буря на зібранні, єпіскоп вилучив Ардента з церкви (Л. Укр., III, 1952, 297);

Кількох куркульських прихвоснів тут же вилучили з колективу (Ле, Опов. та нариси, 1950, 172);

// Викидати, випускати проміння; сяяти.

А купці вже несли на руках і поклали перед самим престолом імператора ..прикрашені емалями й камінням, що вилучали проміння, меч, шолом, золотий щит (Скл., Святослав, 1959, 150);

*Образно. Він був високий, стрункий, мав дивні крилаті брови і глибокі карі очі, трішки примружені від того тихого вогню, який вилучали (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 16).

2. Відокремлювати від стада (свійських тварин).

— Степане! біжи вівці вилучати! (Коцюб., II, 1955, 16);

Ранком другого дня мешканці двох юрт вилучили своїх оленів і вирушили в дальшу путь (Багмут, Щасл. день.., 1959, 166).