вилучати

ВИЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛУЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що.

1. Вибирати, видаляти що-небудь звідкись, із складу чогось і т. ін.

На ряді підприємств автомати-бракувальники виявляють і вилучають браковані деталі (з наук.-попул. літ.);

Просушене на гарячій печі прядиво ми мусили довго м'яти ногами, щоб вилучити, вим'яти ту кляту кострицю (В. Минко);

// Забирати що-небудь у когось, конфіскувати.

З цим і пішов Микола Степанович до молодявого секретаря філії Кондратюка, а воднораз і поінформуватися, що ж діється на світі, коли почали вилучати такі потрібні книжки (Б. Антоненко-Давидович);

– Директива прийшла, щоб хуторян усіх перетрусити, вогнестрільну [вогнепальну] й холодну зброю вилучити (О. Гончар);

// Виводити з числа членів якоїсь організації, колективу і т. ін.

[Ізоген:] Була в нас вчора буря на зібранні, єпископ вилучив Ардента з церкви (Леся Українка);

Табірною зоною стала тоді не тільки тундра, а й уся країна: ніде ж не міг заховатися той, кого вилучили із суспільства (Р. Іваничук);

// рідко. Виділяти з себе.

По всій підлозі валялося огидне ґноття, сміття, уламки, наскрізь перейняті мокрінню, що в ній ці речі нечутно гнили й розкладалися, вилучаючи вогкий нерухомий сморід (В. Підмогильний);

Та дошка, що дуже розігрілася, вилучала все такий самий сухий жар (В. Владко);

// рідко. Променіти; сяяти.

А купці вже несли на руках і поклали перед самим престолом імператора .. прикрашені емалями й камінням, що вилучали проміння, меч, шолом, золотий щит (С. Скляренко);

* Образно. Він був високий, стрункий, мав дивні крилаті брови і глибокі карі очі, трішки примружені від того тихого вогню, який вилучали (В. Земляк).

2. Відокремлювати від стада (свійських тварин).

– Степане! біжи вівці вилучати! (М. Коцюбинський);

Ранком другого дня мешканці двох юрт вилучили своїх оленів і вирушили в дальшу путь (І. Багмут).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

вилучати

Значення в інших словниках