вимочувати
ВИМО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́МОЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Робити що-небудь зовсім мокрим; намочувати.
— Та коли нарешті я зволікся з ліжка і вимочив голову в воді, мені почала вертати пам’ять прожитої ночі (Фр., IV, 1950, 287).
2. Тримаючи що-небудь у воді, у якійсь рідині, наповнюючи щось водою, якоюсь рідиною, змінювати певні його властивості (робити м’якшим, позбавляти деяких речовин, запаху і т. ін.).
Щоб одігнати запах риби, його [м’ясо білого ведмедя] треба було б вимочувати в оцті (Трубл., І, 1955, 174);
Для видалення солі промиту [солону] рибу вимочують (Укр. страви, 1957, 55);
Нову діжку треба вимочить добре, щоб огірки не пахли (Коцюб., II, 1955, 285).
3. Вмочаючи що-небудь у рідину, вибирати її.
— П’яниці не тільки ті, що калюжі одежею вимочують. Можна й дома. Хитріше, але не краще (Мушк., Чорний хліб, 1960, 144).
Значення в інших словниках
- вимочувати — вимо́чувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- вимочувати — -ую, -уєш, недок., вимочити, -чу, -чиш, док., перех. 1》 Робити що-небудь зовсім мокрим; намочувати. 2》 Тримаючи що-небудь у воді, у якійсь рідині, наповнюючи щось водою, якоюсь рідиною, змінювати повні його властивості (робити м'якшим... Великий тлумачний словник сучасної мови
- вимочувати — ВИМО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́МОЧИТИ, чу, чиш, док., що. 1. Робити що-небудь мокрим; намочувати. Леа вимочувала ганчірку в калюжі і радісно витирала все в хатині (Ю. Словник української мови у 20 томах
- вимочувати — Вимочувати, -чую, -єш сов. в. вимочити, -чу, -чиш, гл. Вымачивать, вымочить. Словник української мови Грінченка