виряджати

ВИРЯДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РЯДИТИ, джу, диш, док., перех.

1. Гарно, пишно вбирати, причепурювати кого-небудь або одягати в незвичний одяг.

[Світилки і свашки:] На нас сорочки з китайки. Нас мати виряджала, З скрині сорочку давала (Н.-Лев., II, 1956, 426);

На другий день рано вирядив Милош свого побратима арнаутом [албанцем] і відправив його (Фр., XVI, 1955, 18).

2. Споряджаючи, забезпечуючи потрібним для дороги, відправляти кого-, що-небудь звідкись, кудись.

Виряджаючи з дому Настю, Балабушиха гірко плакала (Н.-Лев., III, 1956, 251);

[Мальванов:] Та де ти пропадав, негідний, цілих три дні? Треба експедицію виряджати, а він десь ганяє… (Коч., II, 1956, 31);

А тут ще недостатки та нужда гіркая, що ні з чим і вирядити: ні сорочечки, ні одежинки годящої (Вовчок, І, 1955, 33);

— П’ять карбованців зідрав… Живцем зідрав… Останні зідрав… Казав, запишу… на казенний кошт вирядять (Мирний, І, 1949, 294);

Вирядили кілька підвод на болота до стогів (Шер., В партиз. загонах, 1947, 108).

3. Проводжати кого-небудь при від’їзді кудись.

Біля вагонів, чекаючи паровозного гудка, товпилися ті, хто виряджав рідних, друзів, знайомих (Кир., Вибр., 1960, 281);

Повість розповідала про молоду дівчину, що вирядила свого милого на фронт (Кач., Вибр., 1947, 145).

4. розм. Проганяти, випроваджувати кого-небудь, примушувати піти звідкись.

Він гнівно брязкає по столу кулаком, ладен вирядити сина з хати (Горд., II, 1959, 305);

Храпков ладен був мовчати до завтра й мовчки, без єдиного слова вирядити з кімнати цього небажаного йому відвідувача (Ле, Міжгір’я, 1953, 416).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me