витися

ВИ́ТИСЯ, в’ю́ся, в’є́шся, недок.

1. Обвиватися, плестися навколо чого-небудь, по чомусь (про рослини).

Отут, бувало, із-за тину Вилась квасоля по тичині (Шевч., II, 1953, 164);

Густо-зелений плющ вився по кам’яній стіні (Кучер, Чорноморці, 1956, 358);

Сивіють величезні, обтяжені росою листки папороті, в’ється низом колюча ожина (Гончар, II, 1959, 253);

// Закручуватися кучерями або бути кучерявим (про волосся).

Чорне кучеряве волосся.. чудовно вилося коло білого чола (Мирний, II, 1954, 34);

Кучері ясні та легкі вилися над чолом лагідним (Л. Укр., І, 1951, 22);

Коло вух і на шиї [молодички] вилося, вибившися з-під очіпка, непокірне русяве волосся (Гр., II, 1963, 330).

2. Робити звивисті рухи.

Гадюки вилися клубками (Котл., І, 1952, 147);

// Вигинатися, корчитися.

— Ой! Ой! Ой! — стогнав Гава, — держачися за литку правої ноги і в’ючися по землі. — Ой, болить! (Фр., III, 1950, 23);

Вітя стогне й в’ється од подвійного болю — морального й фізичного (Вас., III, 1960, 332);

Вона вилася на постелі, як навіжена з болю й колотьби (Козл., Ю. Крук, 1950, 103);

// Рухатися навколо чого-небудь; крутитися, обертатися.

Веретенце завжди в’ється тихо, Як жене стара овець до паші. Скільки ж ти напряла, Стоянихо, за свої літа тонкої пряжі? (Воронько, Драгі.., 1959, 64);

// Рухатися, закручуючись.

3. Протікати, пролягати, маючи звивисту форму (про річку, дорогу і т. ін.).

Там, де Ятрань круто в’ється, з-під каменя б’є вода — Там дівчина воду брала, Чорнобрива, молода (Укр.. лір. пісні, 1958, 490);

Білою змією в’ється дорога (Хотк., II, 1966, 316);

Вузенькі, майже невидні стежки в’ються між золотистою пшеницею (Коб., II, 1956, 7);

Балка була продовженням долини, де тихо вилась річка Уга (Коп., Лейтенанти, 1947, 117).

4. Літати, кружляючи в повітрі.

Столітні липи ожили: на кожній гілці, коло кожної квітки вилася.. бджола (Мирний, I, 1954, 174);

В’ється вороння З ранку до півдня (Мал., Серце.., 1959, 53);

*Образно. Не раз і не два молоді гості, всі хороше повбирані, вилися роєм по блискучих світлицях та дорогих килимах (Н.-Лев., I, 1956, 165);

// Звиваючись, підніматися в повітря.

Стовп пороху під небо в’ється (Котл., І, 1952, 194);

І всі ринуть туди, де хмарою в’ється чорний дим, попереджаючи хвилі полум’я… (Коцюб., І, 1955, 120);

// Колихатися, маяти в повітрі.

Люди, обличчя, одежина,.. в’ються по вітру стрічки дівочі різноцвітні (Вовчок, I, 1955, 303);

Серед штормів і розлючених вітрів в’ються вимпели червоних кораблів (Ю. Янов., V, 1959, 19).

5. Часто перебувати біля кого-небудь, всіляко виявляючи свою увагу; крутитися.

[Наталка:] Коло мене хлопці в’ються І за мене часом б’ються (Котл., II, 1953, 42);

Біля мене всі товчуться — І веселі діти в’ються (Гл., Вибр., 1957, 287);

— Зацвітає наша Марія, мов калина, в’ються біля неї парубки (Кучер, Чорноморці, 1956, 443).

6. перен. Бути відчутним, безперервно виявляючись.

В його серці туга в’ється (Л. Укр., І, 1951, 328);

— Хто ж вона? — злився [Яків] на гордовиту дівчину і чув, що, крім злоби і цікавості, щось інше вилося навколо серця (Стельмах, Хліб.., 1959, 336).

7. перен. Звучати переливчасто.

І ось раптом.. почув він тиху музику, яка так довго і невловимо вилась круг його вуха (Коцюб., II, 1955, 309);

Тужить та в’ється в яру дівочий спів (Вас., І, 1959, 132);

І нова пісня виплива, як цвіт, Колишеться і в’ється над степами І плаче, ніби жалібний мотив У казці про калину та братів (Рильський, Поеми, 1957, 13).

◊ В’є́ться як (мов, на́че і т. ін.) га́дина коло се́рця — про дуже важкі думки, передчуття.

Чомусь мені, брате, горілка не п’ється: коло мого серця мов гадина в’ється (Барв., Опов.., 1902, 312).