вихоплювати

ВИХО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ХОПИТИ, плю, пиш; мн. ви́хоплять; док., перех.

1. Швидко виривати, висмикувати що-небудь у когось.

[Килина:] Дай-но я! (Вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу) (Л. Укр., III, 1952, 264);

Зараз вихопила [Оксана] у матері гребінь і почала прясти — аж хурчить веретено (Кв.-Осн., II, 1956, 424);

Вихопивши у секретаря кілька списаних олівцем листочків, Матюша швидко розірвав їх на дрібні шматочки (Шиян, Баланда, 1957, 98);

*Образно. У Федота з досади пересмикнулось і потемніло обличчя. Він якраз і хотів виставляти Комарця на голову [сільради], а Навроцький вихопив у нього ініціативу з-під носа (Мик., II, 1957, 357).

2. Рвучко виймати що-небудь звідкись.

Біла пара хмарою звилась над горщиком, а старі, присунувшись близенько до нього, руками вихоплювали гарячу бараболю (Коцюб., І, 1955, 87);

Дмитро легко випростується і звичним рухом вихоплює з піхов гостру шаблю (Стельмах, На.. землі, 1949, 306);

Барило вихопив із-за пояса пістоль (Стор., I, 1957, 400);

Присоромлений, хлопець вискочив з машини, вихопивши з неї, мов з гарячого полум’я, свої пожитки (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 104);

// Допомагаючи комусь швидко витягати його звідкись, рятувати.

Оксану вихопив чуть живу Ярема з льоху та й полинув У Лебедин… (Шевч., I, 1951, 131);

— І ти не врятував його? 1 не кинувся у вогонь, щоб вихопити Вихора? — спалахнула Марія (Кучер, Чорноморці, 1956, 100);

// Швидко брати, вибираючи або хапаючи навмання з-поміж кого-, чого-небудь.

Найверткішу вівцю можна підчепити карлючкою-гирлигою, вихопити з гурту, підтягнути до себе (Гончар, Таврія.., 1957, 108);

Підійшов Микита і, вихопивши з вогню жаринку та прикуривши від неї, сів біля Охріма (Тют., Вир, 1964, 288);

// перен. Раптово виділяти що-небудь на короткий час (освітивши, донісши і т. ін.).

Він [вітер] часом вихоплює .. жіночий зойк (Кучер, Чорноморці, 1956, 329);

Дістав [Панкратов] сірник і запалив.. Тріпотливий вогник вихопив з темряви сонне обличчя Черняєвої, полотняну стінку і квадрат виходу (Донч., II, 1956, 50).

Вихо́плювати (ви́хопити) з ді́йсності (з життя́) — зображувати кого-, що-небудь у якомусь творі так, як це є в дійсності.