вихоплюватися

ВИХО́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́ХОПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. ви́хопляться; док.

1. Швидко вибігати, виїжджати, вискакувати куди-небудь, раптово з’являтися десь.

Застояні коні, вибиваючи гнізда в снігу, з польової дороги вихоплюються на вузьку просіку (Стельмах, Хліб.., 1959, 38);

Вихопившись ген аж за місто, молодий хорунжий обернувся на коні до замка (Кач., II, 1958, 414);

"Яструбок" [літак] сховався в білій хмарі. На ворога він вихопився, як блискавка (Ю. Янов., І, 1958, 271);

// Рвучко, швидко підніматися на що-небудь.

Семен вихопився в сідло, до Силантія нагнувся з коня, ледве встиг кинути: — Рятуй, брате, хлопця з кобзарем! (Ле, Побратими, 1954, 34);

З розгону грузовик вискочив на греблю з кривими вербами, заревів і вихопився на горб (Донч., VI, 1957, 429).

2. Швидко вискакувати, вибиратися звідки-небудь.

Злякано пробираючись серед несамовитого собачого гвалту, вони [дівчата] вихоплювались з хутора, мов з пекла (Гончар, Таврія.., 1957, 16);

Вихопившись з палаючої машини, поранений, він добрався до своїх окопів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 230);

*Образно. Купа чорного диму вихопилась з-під її [клуні] високої покрівлі (Н.-Лев., II, 1956, 197);

// Швидко або раптово вириватися з чого-небудь (про подих, голос і т. ін.).

Піт заливав очі [Хоми], важкий подих вихоплювався з пересохлого горла (Довж., Зач. Десна, 1957, 60);

З грудей Лариси вихопився приглушений зойк (Руд., Остання шабля, 1959, 64).

// Виділятися раптово і виразно на короткий час (про світло, звуки).

"Туру-туру… та!.. туру-туру… та!.."— гриміла сурма,.. і лиш інколи в хвилину віддишки вихоплювалось з-під гніту її тонке телікання скрипки або різкий, верескливий голос кларнета… (Коцюб., І, 1955, 232);

Лара помітила, що двері до кімнати, в якій давно вже ніхто не жив, напіввідчинені, і в коридор вихоплюється світло (Шовк., Інженери, 1956, 114).

3. Несподівано, поспішно вириватися наперед із словом, фразою, говорити що-небудь, запитувати, твердити.

— Овва! не вихоплюйся, синку, з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (Коцюб., І, 1955, 33);

— Не бійтеся, вуйку Юро, я за вас і ні за кого не промовлюсь, — вихопився Василько (Турч., Зорі.., 1950, 194);

// Раптово бути сказаним, несподівано прозвучати (про слово, фразу, вигук).

І сам не стямивсь, як вихопилось сеє слово (Барв., Опов.., 1902, 13);

Ще трохи, і в неї вихопилося б уголос, що вони, власне, й не рідня (Вільде, Сестри.., 1958, 458).

4. тільки недок. Пас. до вихо́плювати 2.