виїжджувати

ВИЇ́ЖДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЇЗДИТИ, їжджу, їздиш, док., перех.

1. Привчати коня до їзди, ходити в упряжі або під сідлом; об’їжджати.

Він [дідусь] зараз на манежі Смерча виїжджує (Шиян, Гроза.., 1956, 742).

2. тільки док. Об’їздити що-небудь; їздячи, побувати скрізь, в якомусь місці, районі, країні і т. ін.

— Усі нишпорки, усі глухі кутки виїздили та виходили, — немає, нігде немає! (Мирний, І, 1954, 184);

Шофером Антон Зайченко виїздив на автомобілі всю Польщу, від кордону до кордону (Мас., Під небом.., 1961, 20).

3. тільки док. Їздячи куди-небудь, добути собі щось.

— Ну, а ви що виїздили? —Нічого (Головко, II, 1957, 443);

— Як, діду, їздилось до столиці?.. Виїздив щось? (Стельмах, Хліб.., 1959, 430).

4. Їздячи, робити, в’їжджувати (дорогу).

Проїздили обози й виїздили на свіжому неглибокому снігу нову дорогу (Сміл., Зустрічі, 1936, 203).