1. Словник української мови в 11 томах

вказівний

ВКАЗІВНИ́Й (УКАЗІВНИ́Й), а, е. Який указує на що-небудь.

За призначенням дорожні знаки поділяються на три групи: попереджувальні, заборонні і вказівні (Автомоб., 1957, 267).

◊ Вказівни́й займе́нник — займенник, що означає абстраговане виділення окремих одиниць із числа інших подібних.

Вказівні займенники той (отой), цей (оцей), рідко вживана форма сей.. мають, як і прикметники, граматичні категорії роду, числа і відмінка, залежні від означуваного ними іменника (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 315);

Вказівни́й па́лець — другий палець на руці між великим і середнім.

Остап Антонович тихо підійшов до дверей, зігнув вказівний палець і обережно постукав ним у двері (Епік, Тв., 1958, 500).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вказівний — вказівни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. вказівний — (указівний), -а, -е. Який указує на що-небудь. Вказівний займенник — займенник, що означає абстраговане виокремлення деяких одиниць із групи інших подібних. Вказівний палець — другий палець на руці між великим і середнім. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вказівний — ВКАЗІВНИ́Й (УКАЗІВНИ́Й), а́, е́. Який указує на що-небудь. Після ряботіння пролітаючих реклам, після пістрявості вказівних знаків та одноманітної геометрії придорожніх стандартних споруд раптом у відстороні на узгірку – клен! Живий клен! (О. Словник української мови у 20 томах
  4. вказівний — Вказівни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)