властиво
ВЛАСТИ́ВО.
1. присудк. сл. Характерно для кого-, чого-небудь.
— Кришка мені зараз чи ні?.. Ні! Я дуже молодий, і мені властиво більш думати про смерть ворога (Довж., I, 1958, 311);
Основу народного доходу Росії становила не промисловість, як це властиво високорозвиненим країнам, а сільське господарство (Ек. геогр. СРСР, 1957, 5).
2 вставн. сл. Те саме, що вла́сне 1.
За домом ріс парк, який, властиво, тільки й робив нам осінь (Коцюб., II, 1955, 247);
В панському будинку світилося три вікна. Властиво, два вікна, а між ними шкляні двері, що виходили на веранду (Хотк., І, 1966, 118).
3. част. Те саме, що вла́сне 2.
— Хто властиво позволив собі змістифікувати вас таким нечуваним способом? (Фр., III, 1950, 248).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- властиво — власти́во 1 присудкове слово притаманно незмінювана словникова одиниця власти́во 2 вставне слово по суті кажучи незмінювана словникова одиниця власти́во 3 частка якраз незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- властиво — 1》 присудк. сл. Характерно для кого-, чого-небудь. 2》 вставн. сл., зах. Те саме, що власне 1). 3》 част. Те саме, що власне 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- властиво — ВЛАСТИ́ВО. 1. пред. Характерно для кого-, чого-небудь. – Кришка мені зараз чи ні?.. Ні! Я дуже молодий і мені властиво більш думати про смерть ворога (О. Довженко); Повернувся [професор] до прокурора: – Ви питаєте, що таке образа?... Словник української мови у 20 томах
- властиво — Власти́во, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- властиво — Властиво нар. 1) Свойственно. Желех. 2) = власне. Словник української мови Грінченка