властиво

ВЛАСТИ́ВО.

1. пред. Характерно для кого-, чого-небудь.

– Кришка мені зараз чи ні?.. Ні! Я дуже молодий і мені властиво більш думати про смерть ворога (О. Довженко);

Повернувся [професор] до прокурора: – Ви питаєте, що таке образа? Образити – це закинути людині те, що їй зовсім не властиво (Б. Антоненко-Давидович);

Відомі філологи при дослідженні книг Ф. Достоєвського використовували психологічні методи проникнення в світ письменника, що властиво для внутрішнього філологічного аналізу (з наук. літ.).

2. вставн. сл. Те саме, що вла́сне 1.

За домом ріс парк, який, властиво, тільки й робив нам осінь (М. Коцюбинський);

В панському будинку світилося три вікна. Властиво, два вікна, а між ними шкляні двері, що виходили на веранду (Г. Хоткевич);

Мене, властиво, не дуже дивує цей потік обвинувачень і лайки. Він повинен був, зрештою, колись прорватися (В. Винниченко).

3. част. Те саме, що вла́сне 2.

– Хто властиво позволив собі змістифікувати вас таким нечуваним способом? (І. Франко).