вриватися

ВРИВА́ТИСЯ¹ (УРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВРИ́ТИСЯ (УРИ́ТИСЯ), ври́юся, ври́єшся, док. Те саме, що зарива́тися¹.

Стояв Карпо біля стовбура зігнувшись і рив руками землю.. — Вривайся поглибше.. — сказав на прощання Чугай (Тют., Вир, 1964, 389);

Кабан каже: я побіжу в болото та в мул уриюсь (Сл. Гр.);

І раптом упав [Хома] з розгону стрімголов додолу і шалено завертівсь, неначе прагнучи вритися, вкрутитися в землю, як хробак (Довж., І, 1958, 94);

// перев. док., чим. Заглибитися.

Врився пальцями в грунт, а грунт кудись сиплеться (Чендей, Вітер.., 1958, 124).

ВРИВА́ТИСЯ² (УРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВВІРВА́ТИСЯ (УВІРВА́ТИСЯ), ву́ся, ве́шся, док.

1. Входити силоміць, швидко переборюючи перешкоди.

Затупотіла така сила ніг, неначе ціла громада вривалася в дім (Н.-Лев., III, 1956, 245);

Козаки рубали вози, розтягували їх і вривалися в утворені проломи (Кач., II, 1958, 466);

// Стрімко, швидко, часто без дозволу, заходити, вбігати куди-небудь.

Раптом одчиняються двері і вривається Нофретіс (Л. Укр., II, 1951, 452);

До кімнати Ганна ввірвалася бурею (Коз., Сальвія, 1959, 168).

2. перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.).

У розчинені двері, з сіней, з печі, з кутків уривається темнота (Мирний, III, 1954, 126);

До нас у хату, крізь вікно одкрите Вривався гомін голосних потоків (Л. Укр., І, 1951, 105);

У розкриті вікна музею вривалася свіжим подувом весна (Жур., Вечір.., 1958, 398);

// Проникати, прокладати собі дорогу в що-небудь (про почуття, ідеї тощо).

Ніколи ще так бурхливо не вривалася в її душу довгождана радість (Шиян, Баланда, 1957, 184);

Мужні громадські мотиви все більше й більше вривалися в книги кращих українських письменників (Рад. літ-во, 3, 1958, 6).

ВРИВА́ТИСЯ³ див. урива́тися¹.