1. Словник української мови в 11 томах

вівця

ВІВЦЯ́, і́, ж.

1. Невелика свійська тварина, яка дає вовну, м’ясо, молоко; самка барана.

Добра штука оті вівці: і кожух, і свита, і губа сита! (Укр.. присл.., 1955, 105);

Отари овець сунуться по степу, неначе білі та чорні хмари (Н.-Лев., III, 1956, 314);

Вівці належать до парнокопитних жуйних тварин (Зоол., 1957, 183);

*У порівн. [Годвінсон:] Тепер ся жінка, мов вівця покірна, бо злидні стисли… (Л. Укр., III, 1952, 30);

Удосвіта стеляться вже по степу Кошлаті і сірі, як вівці, тумани (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 54).

2. перен., зневажл. Про покірну, лякливу людину.

Молодець проти овець, а проти баранів і сам баран (Номис, 1864, № 4367);

— Куди ти, вівце дурна! — коли котра-небудь [сестра] хотіла подивитися у книжку, що він читає (Мирний, I, 1954, 152);

Хорунжий повернувся до сходу. — Ей, ви! Вівці! — гаркнув він. — Я що сказав? Швидко в два ряди! (Багмут, Опов., 1959, 21).

◊ Заблу́кана (заблу́дла) вівця́ — про людину, що порвала стосунки з тим колом осіб, до якого раніше належала, або яка збилася з правильного життєвого шляху.

Розставивши довгі ноги і нагнувши волячу шию до вікна, піп вовчими очима проводжав свою заблукану вівцю (Кол., Терен.., 1959, 106).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вівця — вівця́ іменник жіночого роду, істота * Але: дві, три, чотири вівці́ Орфографічний словник української мови
  2. вівця — [в'іўц’а] -ц'і, ор. -цейу, мн. в'іўц'і, овец', д. в'іўц'ам, зн. овец' і в'іўц'і дв'і в'іўц'і Орфоепічний словник української мови
  3. вівця — -і, ж. 1》 Невелика свійська тварина, яка дає вовну, м'ясо, молоко; самка барана. 2》 перен., зневажл. Про покірну, лякливу людину. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вівця — ВІВЦЯ́, і́, ж. 1. Невелика тварина родини порожнисторогих, яка дає вовну, м'ясо, молоко; самиця барана. Добра штука оті вівці: і кожух, і свита, і губа сита! (прислів'я); Була одна білоголова вівця, та така шкодлива, що в кожний посів ускакувала (В. Словник української мови у 20 томах
  5. вівця — вівця: ◊ вовк і ві́вці → вовк ◊ танцюва́ти як спу́тана вівця → танцювати Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. вівця — Буду сива, як вівця, а не піду за вдівця. Відповідь молодої дівчини, яка не хоче йти заміж за старого багача. Добра штука оті вівці: і кожух, і свита, і губа сита. Жарт про те, як добре мати вівці. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. вівця — І, ж., знев. Недалека й сумирна жінка. Заберіть цю вівцю (А. Дністровий). ◇ Вівця штопана — маленька, непримітна дівчина, сіра мишка. Словник сучасного українського сленгу
  8. вівця — (-і) ж. 1. мол.; зневажл. Дівчина, молода жінка. БСРЖ, 394; ПСУМС, 14; ЯБМ, 2, 101. 2. крим., міл.; зневажл., ірон. Жінка-свідок. БСРЖ, 394; ПСУМС, 14; СЖЗ, 25; ЯБМ, 2, 101. 3. крим., зневажл. Жертва злочину. БСРЖ, 394; СЖЗ, 25; ЯБМ, 2, 101. Словник жарґонної лексики української мови
  9. вівця — заблу́кана (блу́дна, приблу́дна) вівця́. Людина, яка порвала стосунки з тим середовищем, до якого раніше належала, або яка збилася з правильного життєвого шляху. — Так, нас запрошують. Бачиш, он вогнище, заблукана вівця! (П. Фразеологічний словник української мови
  10. вівця — ВІВЦЯ́ (невелика свійська тварина; зневажл. про покірну, лякливу людину), ОВЕ́ЧКА, ЯГНИ́ЦЯ. Розбрелися, як вівці без пастуха (прислів'я); Там пасуться бережками овечки біленькі (коломийка); На базарах ми сир продавали і наші ягниці (М. Зеров). Словник синонімів української мови
  11. вівця — Вівця́, -ці, -цею; ві́вці, овець, вівцям, вівцями Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. вівця — Вівця, -ці ж. 1) Овца. Хто стається вівцею, того вовк ззість. Ном. № 3841. Вівцю стрижуть, а друга дивиться. Ном. № 3904. 2) мн. Родъ дѣтской игры. Ив. 59. ум. овечка, овеченька, овечечка. Женуть вола із діброви, овеченьки з поля. Мил. 115. Словник української мови Грінченка