вівця

Значення в інших словниках

1. вівця — вівця́ іменник жіночого роду, істота * Але: дві, три, чотири вівці́ Орфографічний словник української мови
2. вівця — -і, ж. 1》 Невелика свійська тварина, яка дає вовну, м'ясо, молоко; самка барана. 2》 перен., зневажл. Про покірну, лякливу людину. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вівця — ВІВЦЯ́, і́, ж. 1. Невелика тварина родини порожнисторогих, яка дає вовну, м'ясо, молоко; самиця барана. Добра штука оті вівці: і кожух, і свита, і губа сита! (прислів'я); Була одна білоголова вівця, та така шкодлива, що в кожний посів ускакувала (В. Словник української мови у 20 томах
4. вівця — вівця: ◊ вовк і ві́вці → вовк ◊ танцюва́ти як спу́тана вівця → танцювати Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. вівця — Буду сива, як вівця, а не піду за вдівця. Відповідь молодої дівчини, яка не хоче йти заміж за старого багача. Добра штука оті вівці: і кожух, і свита, і губа сита. Жарт про те, як добре мати вівці. Приповідки або українсько-народня філософія
6. вівця — І, ж., знев. Недалека й сумирна жінка. Заберіть цю вівцю (А. Дністровий). ◇ Вівця штопана — маленька, непримітна дівчина, сіра мишка. Словник сучасного українського сленгу
7. вівця — (-і) ж. 1. мол.; зневажл. Дівчина, молода жінка. БСРЖ, 394; ПСУМС, 14; ЯБМ, 2, 101. 2. крим., міл.; зневажл., ірон. Жінка-свідок. БСРЖ, 394; ПСУМС, 14; СЖЗ, 25; ЯБМ, 2, 101. 3. крим., зневажл. Жертва злочину. БСРЖ, 394; СЖЗ, 25; ЯБМ, 2, 101. Словник жарґонної лексики української мови
8. вівця — заблу́кана (блу́дна, приблу́дна) вівця́. Людина, яка порвала стосунки з тим середовищем, до якого раніше належала, або яка збилася з правильного життєвого шляху. — Так, нас запрошують. Бачиш, он вогнище, заблукана вівця! (П. Фразеологічний словник української мови
9. вівця — ВІВЦЯ́ (невелика свійська тварина; зневажл. про покірну, лякливу людину), ОВЕ́ЧКА, ЯГНИ́ЦЯ. Розбрелися, як вівці без пастуха (прислів'я); Там пасуться бережками овечки біленькі (коломийка); На базарах ми сир продавали і наші ягниці (М. Зеров). Словник синонімів української мови
10. вівця — Вівця́, -ці, -цею; ві́вці, овець, вівцям, вівцями Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. вівця — ВІВЦЯ́, і́, ж. 1. Невелика свійська тварина, яка дає вовну, м’ясо, молоко; самка барана. Добра штука оті вівці: і кожух, і свита, і губа сита! (Укр.. присл.., 1955, 105); Отари овець сунуться по степу, неначе білі та чорні хмари (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
12. вівця — Вівця, -ці ж. 1) Овца. Хто стається вівцею, того вовк ззість. Ном. № 3841. Вівцю стрижуть, а друга дивиться. Ном. № 3904. 2) мн. Родъ дѣтской игры. Ив. 59. ум. овечка, овеченька, овечечка. Женуть вола із діброви, овеченьки з поля. Мил. 115. Словник української мови Грінченка