віддзвонювати
ВІДДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДДЗВОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док.
1. тільки док. Закінчити дзвонити.
Уже й "достойно" оддзвонили, Уже додому люде йдуть, —-не йде Настусенька, не чуть (Шевч., II, 1953, 175);
Вже віддзвонили дзвони по церквах (Смолич, Мир.., 1958, 401);
*Образно. Нарешті, коли серце своє оддзвонило, я чую противний запах кислого молока од руки панни Анелі і брязкіт ключів при її боці (Коцюб., II, 1955, 257).
2. Відбиватися (луною).
Вони з книжками йдуть до школи тої, де вчився й він, і чутно їхній спів, що у садах віддзвонює луною… (Сос., Зел. світ, 1949, 33).
◊ Віддзво́нювати (віддзвони́ти) годи́ни (склянки́) — ритмічними ударами вказувати час.
Віддзвонюють склянки у далекім порту, і виходять в незнані моря кораблі перед сходом цього золотого світанку (Уп., Вірші.., 1957, 10).
Значення в інших словниках
- віддзвонювати — віддзво́нювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- віддзвонювати — див. віддзвонити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- віддзвонювати — ВІДДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДДЗВОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док. 1. тільки док. Закінчити дзвонити. Уже й “Достойно” оддзвонили, Уже додому люде [люди] йдуть, – не йде Настусенька, не чуть! (Т. Шевченко); Вже віддзвонили дзвони по церквах (Ю. Словник української мови у 20 томах
- віддзвонювати — ВІДБИВА́ТИ (про годинник — ритмічними ударами позначати час), ВИБИВА́ТИ, ВІДДЗВО́НЮВАТИ. — Док.: відби́ти, ви́бити, віддзвони́ти. Старовинний годинник мелодійним дзвоном відбив сім годин (Ю. Мокрієв); Годинник.. вибивав годину, одну за другою (І. Словник синонімів української мови
- віддзвонювати — Віддзво́нювати, -нюю, -нюєш; віддзвони́ти, -во́ню, -во́ниш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)