1. Словник української мови в 11 томах

віддих

ВІ́ДДИХ, у, ч.

1. Вбирання й випускання повітря організмом за допомогою органів дихання; дихання.

Сплять рекрути. Тільки рівний віддих чути (Фр., XIII, 1954, 407);

Ірина метнулась, їй здалось, що в неї ось-ось зупиниться віддих. Схопилася рукою за груди (Донч., І, 1956, 460);

// Повітря, що видихується з легень.

Земля приймала віддих з гарячих Кравцових грудей і разом всотувала його скорботний відчай (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 192).

Запира́ти (запе́рти, [за]таї́ти, [за]тамува́ти і т. ін.) ві́ддих — затримувати, спиняти на короткий час дихання.

Дзвенів метал по кузнях, безперестанку дзюрчала вода, запирав віддих у грудях дух шкури, кави та часнику (Коцюб., II, 1955, 125);

Олег, затамувавши віддих, визирнув з-за димаря (Донч., Вибр., 1948, 129).

◊ До оста́ннього ві́ддиху — до кінця життя;

Перево́дити (перевести́) ві́ддих — глибоко зітхати, віддихатися.

Артем Громов зупиняється над ним [шосе] і переводить віддих (Кучер, Чорноморці, 1956, 457).

2. рідко. Те саме, що по́дих.

Він біг за нею, хоч з кожним віддихом і рухом кололо йому в грудях (Коцюб., І, 1955, 356);

До маленького ліжечка.. присунула вона маленьке бюрко і, серцем пильнуючи кожен оддих, кожен рух слабого, рахувала і рахувала (Дн. Чайка, Тв., 1960, 66).

3. чого, рідко. Те саме, що зітха́ння.

Віддих полегшення вирвався з уст Горленкових (Тулуб, Людолови, І, 1957, 268).

4. діал. Перепочинок.

— Не бачите, яка я зігріта й без віддиху?.. Я мушу.. відітхнути (Коб., III, 1956, 325).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. віддих — ві́ддих іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. віддих — Подих; (дія) дихання, віддихування; Р. зідхання; ЖМ. передих, спочинок, перепочинок. Словник синонімів Караванського
  3. віддих — -у, ч. 1》 Вбирання й випускання повітря організмом за допомогою органів дихання; дихання. || Повітря, що видихується з легень. 2》 рідко. Те саме, що подих. 3》 чого, рідко. Те саме, що зітхання. 4》 діал. Перепочинок. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. віддих — ВІ́ДДИХ, у, ч. 1. Вбирання й випускання повітря організмом за допомогою органів дихання; дихання. Сплять рекрути, Тільки рівний віддих чути (І. Франко); Ірина метнулась, їй здалось, що в неї ось-ось зупиниться віддих. Схопилася рукою за груди (О. Словник української мови у 20 томах
  5. віддих — перево́дити / перевести́ по́дих (дух, ві́ддих). Робити коротку перерву, короткий перепочинок в чому-небудь. Глущуки .. тягли .. воза з гноєм .. Фразеологічний словник української мови
  6. віддих — ВІДПОЧИ́НОК (відновлення сил після втоми, припинення праці, руху тощо), СПОЧИ́НОК, ВІДПОЧИ́Н рідко, ВІДПОЧИ́ВОК розм., СПОЧИ́Н розм., СПОЧИ́ВОК розм., СПОЧИ́В розм., ОПОЧИ́НОК заст., ОПОЧИ́ВОК заст., ОПОЧИ́ВКА заст., ВІ́ДДИХ діал. Словник синонімів української мови
  7. віддих — Ві́ддих, -ху; -дихи, -хів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)