відхиляти

ВІДХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВІДХИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДХИЛИ́ТИ, илю́, и́лиш, док., перех.

1. Переміщати, відводити що-небудь у якийсь бік порівняно з попереднім положенням.

Панни з реготом посунулись через густі лози, одхиляючи їх од лиця руками (Н —Лев., IV, 1956, 81);

Вівчарі, одхиляють коліна од дірки, кудою скаче у струнку вівця (Коцюб., II, 1955, 324);

Галя вже одхилила голову, і його губи цмокнули в пустому повітрі (Вас., І, 1959, 179);

— Спочиньте.., — сказала Марія, відхиливши важку оксамитову портьєру (Кучер, Чорноморці, 1956, 23);

// Відтягати назад своєю вагою.

Важкі вороні коси відхиляли її голову трохи назад (Стельмах, На.. землі, 1949, 370);

// Трохи відчиняти (двері, кватирку тощо); прочиняти.

— Прошу на сніданнє! — сказала стара Осипова, відхиляючи двері світлички (Фр., II, 1950, 300);

Прислухається, далі одхиляє трошки ляду, придивляється в шпарку (Л. Укр., II, 1951, 189);

Дівчина.. відхилила березову хвіртку (Коз., Сальвія, 1959, 7).

2. перен. Те саме, що відверта́ти 5.

Всі силкувались його втішати, розважати, розказувати про деяких старих довговічних людей, відхиляли думки од смерті (Н.-Лев., І, 1956, 245);

Із шляху певного тебе не відхилив Ні острах, ні життя принади (Сам., І, 1958, 126).

Відхиля́ти (відхили́ти) ува́гу — те саме, що Відверта́ти (відверну́ти) ува́гу ( див. відверта́ти).

3. перен. Відкидати, не приймати чого-небудь.

Санінструктор штабу Леночка Перова.. суворо відхиляла ніжні погляди молоденьких лейтенантів (Ю. Янов., І, 1958, 382);

[Зізі:] Я зовсім не силкуюсь відхилити правду (Кроп., V, 1959, 603);

— Проект не відхилили, завдання ті ж самі (Ле, Міжгір’я, 1953, 10).