відчитувати

ВІДЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. тільки док. Закінчити читати лекцію, урок тощо.

До роботи в школі Чепур ставився як до звичайнісінької служби. Відчитав уроки і додому (Збан., Малин. дзвін, 1958, 213).

2. Читати що-небудь переважно нерозбірливо написане.

Професор Дубровський став роздавати зошити, при чім кожному ученикові [учневі] відчитував свої замітки (Мак., Вибр., 1954, 54);

Вибачайте, що пишу так погано, — може, Ви й не відчитаєте того (Л. Укр., V, 1956. 247).

3. що в чому, звичайно док., перен., рідко. Помітити, зрозуміти.

В тих темно-синіх очах.. Все відчитала нараз і душею збагла Клеопатра (Фр., XIII, 1954, 318);

— Не піддавайтеся ніяким впливам, — обізвався він, мов відчитав, що в моїй душі діялося, — і кріпіть вашу душу (Коб., І, 1956, 155).

4. кого, розм. Робити зауваження кому-небудь; повчати, лаяти.

— Така вродлива жінка, а смалить тютюн, як гусар, — вдавано нахмуривши брови, відчитувала її Валентина (Руд., Вітер.., 1958, 16);

[Одарка:] Ви за нами й не дуже, а ми за вами й байдуже!.. [Маруся:] Он як відчитала! (Кроп., І, 1958, 72);

Він з усмішечками та жартами, але добре-таки відчитав Яреська (Гончар, Таврія.., 1957, 536).

5. кого, заст. Згідно з забобонами — читаючи молитви, виліковувати кого-небудь, відводити від когось нещастя.

— От я і почала її [Пріську-московку] відчитувати… Вичитаю од перестріту — не бере, зачала від уроків — не помагає… (Мирний, IV, 1955, 378);

Недобре діло брехати: недобре для себе, а другому такого наробиш, що й не відчитаєш нічим! (Кв.-Осн., II, 1956, 487).