1. Словник української мови в 11 томах

вінчати

ВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.

1. поет. Прикрашати що-небудь вінком і т. ін.

Ті колосся вінчають наш герб (Нагн., Вибр., 1950, 77);

Дві товсті русяві коси скромно, але й зі смаком короною вінчали горду голівку (Ле, Право.., 1957, 11).

2. Відзначати когось лавровим вінком, нагородою і т. ін. за певні досягнення, перемогу.

Чола не вінчали лавровії віти, Тернів не скрашали ні злото, ні квіти, Страждали співці в самоті (Л. Укр., І, 1951, 172);

Орден Леніна щедро вінчає І професора, й коваля (Мас., Срібна дорога, 1946, 6).

3. перен. Завершувати, закінчувати що-небудь.

Наш славен труд вінчають жнива (Ус., На.. берегах, 1951, 49);

На цьому й можна повість закінчить… Кінець? Тим кращий він, якщо вінчає Оповідання наше в слушну мить (Перв., II, 1958, 225).

4. Виконувати шлюбний церковний обряд.

— Станеш попом,.. будеш божу службу правити, народжених хрестити, померших ховати, молодих вінчати?.. Чи як? (Мирний, І, 1954, 340);

Одної неділі справляли весілля Настине з Петром, другої вінчали Гната (Коцюб., І, 1955, 26);

*Образно. Трудом оновлену для нас, заквітчану в квітки, із Комунізмом Землю час вінчає на віки (Гонч., Вибр., 1959, 346).

5. заст. Класти на голову вінець на знак надання високої влади (царської, королівської тощо).

А потім ченці одягли Тебе в порфіру. І вінчали, Як ту царицю… (Шевч., II, 1953, 323).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вінчати — вінча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. вінчати — Давати шлюб, уводити в закон, з. (молодих) присягати, р. покладати вінець; (чим) увінчувати, нагороджувати; (вінцем) покривати; (славою) вкривати; (квітами) прикрашати; (на царство) коронувати; П. завершувати, закінчувати. Словник синонімів Караванського
  3. вінчати — 1. Здійснювати Таїнство Вінчання; давати шлюб; шлюбувати; 2. Накладати вінці на голови наречених, здійснюючи обряд вінчання Словник церковно-обрядової термінології
  4. вінчати — -аю, -аєш, недок., перех. 1》 поет. Прикрашати що-небудь вінком і т. ін. 2》 Відзначати когось лавровим вінком, нагородою і т. ін. за певні досягнення, перемогу. 3》 перен. Завершувати, закінчувати що-небудь. 4》 Виконувати шлюбний церковний обряд. 5》 заст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. вінчати — ВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що. 1. поет. Прикрашати що-небудь короною, вінком і т. ін. А пишні кучері .. плетеницею з волошок голубих Немов короною вінчають (М. Словник української мови у 20 томах
  6. вінчати — уві́нчувати (вінча́ти) / увінча́ти ла́врами кого. Прославляти кого-небудь; визнавати чиїсь успіхи. Хоча С. Крушельницька, О. Мишуга... Фразеологічний словник української мови
  7. вінчати — ЗАКВІ́ТЧУВАТИ (прикрашати квітами, зіллям), КВІТЧА́ТИ, УКВІ́ТЧУВАТИ, ЗАМА́ЮВАТИ, МА́ЇТИ діал.; ЗАКОСИ́ЧУВАТИ, ЗАТИКА́ТИ заст. (волосся або головний убір); УВІ́НЧУВАТИ, ВІНЧА́ТИ поет. (вінком). — Док. Словник синонімів української мови
  8. вінчати — Вінча́ти, -ча́ю, -ча́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. вінчати — Вінча́ти, -ча́ю, -єш гл. Вѣнчать; увѣнчивать. Ісаія ликуй! Вранці Ярему вінчали. Шевч. 193. Вінцем благим вінчаєм літо. К. Псал. 145. Кінець діло вінчає. Ном. № 10005. Словник української мови Грінченка