вінчати

ЗАКВІ́ТЧУВАТИ (прикрашати квітами, зіллям), КВІТЧА́ТИ, УКВІ́ТЧУВАТИ, ЗАМА́ЮВАТИ, МА́ЇТИ діал.; ЗАКОСИ́ЧУВАТИ, ЗАТИКА́ТИ заст. (волосся або головний убір); УВІ́НЧУВАТИ, ВІНЧА́ТИ поет. (вінком). — Док.: заквітча́ти, уквітча́ти, замаї́ти, зама́яти, закоси́чити, зати́кати, увінча́ти. Щовечора вона надівала на голову червону стрічку, заквітчувала голову квітками та барвінком (І. Нечуй-Левицький); Франка й собі призналася, як її кохає Іван, ..як квітами квітчав її коси (С. Чорнобривець); І кожну картку уквітчала Фрося із чорнобривців сплетеним вінком (М. Бажан); Спрадавна вербену вважали чудодійною. В сиву давнину служителі релігійного культу замаювали нею олтарі під час жертвоприношень (з журналу); Життя одному квіттям все маїть, а терням треться до грудей другого (Уляна Кравченко); Він зриває квітку та закосичує нею кресаню (М. Коцюбинський); Та й вирвемо квіточку зелененьку, та й затичем Марусю молоденьку (Словник Б. Грінченка); Вістря списа кожен воїн увінчував листком лавра... (О. Гончар). — Пор. 1. прикраша́ти.

КОРОНУВА́ТИ, ВІНЧА́ТИ заст. Оповістили, що король буде коронувати Цецілію другого дня в соборі святого Яна (І. Нечуй-Левицький); Ми тебе на державу вінчали (Леся Українка).

ОДРУЖИ́ТИ з ким, на кому і без додатка (з'єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИ кого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИ розм., ОБКРУТИ́ТИ розм. (ОКРУТИ́ТИ розм.), ПОДРУЖИ́ТИ розм., ЗАШЛЮ́БИТИ заст., ОПЕНЬГА́ТИ діал.; ОЖЕНИ́ТИ, ПОЖЕНИ́ТИ (парубка, чоловіка); ВИ́ДАТИ (дівчину, жінку); ПОВІНЧА́ТИ, ОБВІНЧА́ТИ (здійснюючи церковний обряд); ОБРУЧИ́ТИ (одягнувши молодим обручки). — Недок.: одру́жувати, поє́днувати, парува́ти, пристро́ювати, обкру́чувати (окру́чувати), дружи́ти рідше жени́ти, видава́ти, вінча́ти, обруча́ти. Задумала Орлиха свого Василя одружити, стала шукати людей (Марко Вовчок); Одружили Палажку з парубком, і .. свекор забрав молодих та й повіз до себе (О. Стороженко); Хотіли оце мене старі одружити на Орині Окунь, на багатство її позаздрили (М. Стельмах); Не сина з нею (дівчиною) поєднать, — А забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (Т. Шевченко); — Так що вже пан не робив, щоб їх спарувать, нічого не вдіяв (М. Старицький); — У вас дочка; треба до ума довести, треба її пристроїти (Панас Мирний); — Моя (дочка) вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так, у м'ясниці й обкрутимо (Остап Вишня); Ах, мати, не знати, чи рада тому, може, тя (тебе) зашлюбить кому іншому (П. Чубинський); Треба його увосени опеньгати (Словник Б. Грінченка); Дівчино, — дай руку молодому! Мати, — свого сина ожени! (П. Тичина); — Взагалі хлопець ти непоганий. Інакше, хіба б ми видали за тебе нашу красуню Олю? (А. Головко); Тільки який же вас піп повінчає? Вона ж, мабуть, католичка, а ти магометанської віри?.. (О. Гончар); Коли б же швидше.. приходив! Панотець обіщавсь зараз нас обвінчати (Г. Квітка-Основ'яненко).

УВІ́НЧУВАТИ (бути у верхній частині чогось, закінчувати собою що-небудь), ВІНЧА́ТИ. — Док.: увінча́ти. Біля другого стовпа стояв на трьох ніжках дерев'яний конус.. Позолочений місяць вінчав його вістря (З. Тулуб).