1. Словник української мови в 11 томах

вірниця

ВІ́РНИЦЯ, і, ж., заст. Жін. до вірник.

[Форкіада:] Тільки я їм слугувала; Мала побіч я стояти, та, як вірниці годиться, За чимсь іншим я дивилась (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 376);

Сліпий, він [поет С. Чиковані] диктував свої поезії дружині, найвідданішій вірниці його життя (Літ. Укр., 25.IV 1967, 4).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вірниця — ві́рниця 1 іменник жіночого роду, істота довірена особа розм. ві́рниця 2 іменник жіночого роду, істота вірна певної релігійної конфесії Орфографічний словник української мови
  2. вірниця — жін. до вірник Словник церковно-обрядової термінології
  3. вірниця — -і, заст. Жін. до вірник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вірниця — ВІ́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до ві́рник. Це вечірнє гостювання в дівчини, розмова з нею .. стали йому за єдину розвагу в невеселому його становищі, а сама дівчина – за єдину вірницю його одноманітних, але щирих нарікань (В. Словник української мови у 20 томах