вічність

ВІ́ЧНІСТЬ, ності, ж.

1. Плин часу, що не має початку й кінця.

*Образно. Нехай життя — момент і зложене з моментів, ми вічність носимо в душі (Фр., XI, 1952, 172);

// чого. Безконечність.

Вірю я в правду свого ідеалу, і коли б я тую віру зламала, віра б зламалась у власне життя, в вічність матерії (Л. Укр., І, 1951, 271).

2. Про дуже довгий час, віки.

Одна тільки хвиля одділяла минуле од того, що сталось, а здавалось, що проминула вічність (Коцюб., II, 1955, 100);

Благословенні ви, сліди. Не змиті вічності дощами. Мандрівника Сковороди з припорошілими саквами (Рильський, I, 1956, 256);

Вічністю здалися Дмитрові якихось півгодини (Коз., Вибр., 1947, 45);

// Пам’ять про когось у віках.

У вічність слава двері їм відчинить, Хто впав за честь і волю Батьківщини! (Нех., Сонце.., 1947, 16).

◊ На ві́чність — назавжди, на віки.

[Павло:] Все спродам і ранньою весною в Оренбурзьку губерню… Банк грошей дасть, і я куплю там сто десятин на вічність (К.-Карий, II, 1960, 107);

Піти́ (відійти́, ка́нути і т. ін.) у ві́чність — зникнути безповоротно, безслідно.

Віра і безвір’я, Золото й грязюка… Сила і немічність, — Все тут [на кладовищі] уляглося. Все пішло у вічність (Щог., Поезії, 1958, 162);

Ці́ла ві́чність — дуже довгий час.

Здавалося, що з тієї хвилини, як вона потрапила в болото, минула ціла вічність (Донч., II, 1956, 55).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me