гвоздика
ГВОЗДИ́КА¹, и, ж. (перев. мн.) (Dianthus L.). Трав’яниста декоративна рослина з запашними квітами білого, рожевого, червоного та інших кольорів.
Квітник перед ганком аж горить червоними, рябенькими, білими гвоздиками (Коцюб., І, 1955, 460);
Біля рож аж до призьби закучерявила землю пахуча красоля й гвоздика (Шиян, Гроза.., 1956, 445).
ГВОЗДИ́КА², и, ж. Висушені пуп’янки гвоздичного дерева, що вживаються як прянощі.
А далі, пишаючись, нарівні з панами пив [Терентій] запіканку, зварену на перці, імбирі, гвоздиці й курдимоні (Стельмах, Хліб.., 1959, 54);
В узбецьких стравах своєрідним в підбір прянощів і спецій (м’ята, кориця, гвоздика, імбир, шафран і т. ін.) (Технол. пригот. їжі, 1957, 4).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гвоздика — гвозди́ка 1 іменник жіночого роду рослина гвозди́ка 2 іменник жіночого роду прянощі Орфографічний словник української мови
- гвоздика — I -и, ж. (перев. мн.). Трав'яниста декоративна рослина з запашними квітами білого, рожевого, червоного та інших кольорів. II -и, ж. Висушені пуп'янки гвоздичного дерева, що вживаються як прянощі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гвоздика — ГВОЗДИ́КА¹, и, ж. 1. Трав'яниста декоративна рослина родини гвоздикових із запашними квітами білого, рожевого, червоного та інших кольорів. Словник української мови у 20 томах
- гвоздика — (-и) ж. Словник жарґонної лексики української мови
- гвоздика — Одно- або багаторічна трав'яниста рослина, зрідка напівкущ, родини гвоздикових, декоративна; бл. 300 видів, поширені у Європі, Африці та Азії; в Україні бл. 40 видів; на квітниках і для виготовлення букетів вирощують однорічні: г. китайську... Універсальний словник-енциклопедія