гвоздика

ГВОЗДИ́КА¹, и, ж.

1. Трав'яниста декоративна рослина родини гвоздикових із запашними квітами білого, рожевого, червоного та інших кольорів.

Чисте зелене подвір'я з утоптаними стежками оточувало хату, а коло плоту підіймалися пишні кущі царської борідки, гвоздик та інших квітів (М. Старицький);

Перед хатою цвітуть гвоздики. Насаджені дбайливою дівочою рукою, вони змагаються з пишними тубільними саранками (І. Багряний);

Біля рож аж до призьби закучерявила землю пахуча красоля й гвоздика (А. Шиян).

2. Квітка цієї рослини.

Квітник перед ґанком аж горить червоними, рябенькими, білими гвоздиками (М. Коцюбинський);

Крученi паничi обiймалися з красолею, а нiжна петунiя та царська борiдка красувалися серед жовтогарячих гвоздик та мiцних повноквiтних чорнобривцiв (О. Гончар);

Якось ранком він прийшов у сад і бачить, що висока кропива робить знаки своїми листочками прекрасній червоній гвоздиці (О. Чорногуз);

Біля під'їзду, опершись на “Запорожець”, їх виглядали: Едик з букетом вишневих гвоздик, Юля з повною сумкою, Юрик з фотоапаратом через плече (Є. Пашковський).

ГВОЗДИ́КА², и, ж.

Висушені пуп'янки гвоздичного дерева, які вживають як прянощі.

А далі, пишаючись, нарівні з панами пив [Терентій] запіканку, зварену на перці, імбирі, гвоздиці й кардамоні (М. Стельмах);

В узбецьких стравах своєрідним є підбір прянощів і спецій (м'ята, кориця, гвоздика, імбир, шафран і т. ін.) (з наук.-попул. літ.).