1. Словник української мови в 11 томах

головнокомандувач

ГОЛОВНОКОМА́НДУВАЧ, а, ч., розм. Те саме, що головнокома́ндуючий.

Вони шукали князя Януша і завжди потрапляли до сотника, що оберігав спокій головнокомандувача (Ле, Наливайко, 1957, 49).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. головнокомандувач — головнокома́ндувач іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. Головнокомандувач — Головнокомандувач Неправильно-правильно
  3. головнокомандувач — -а, ч. Особа, що очолює збройні сили держави, окремі види або частину збройних сил на певному напрямі воєнних дій. Верховний головнокомандувач — начальник усіх збройних сил держави під час війни. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. головнокомандувач — ГОЛОВНОКОМА́НДУВАЧ, а, ч. Особа, що очолює збройні сили держави, окремі види або частини збройних сил на певному напрямі воєнних дій; головнокомандуючий. Словник української мови у 20 томах