головнокомандувач
головнокома́ндувач
-а, ч.
Особа, що очолює збройні сили держави, окремі види або частину збройних сил на певному напрямі воєнних дій.
Верховний головнокомандувач — начальник усіх збройних сил держави під час війни.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- головнокомандувач — головнокома́ндувач іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- Головнокомандувач — Головнокомандувач Неправильно-правильно
- головнокомандувач — ГОЛОВНОКОМА́НДУВАЧ, а, ч. Особа, що очолює збройні сили держави, окремі види або частини збройних сил на певному напрямі воєнних дій; головнокомандуючий. Словник української мови у 20 томах
- головнокомандувач — ГОЛОВНОКОМА́НДУВАЧ, а, ч., розм. Те саме, що головнокома́ндуючий. Вони шукали князя Януша і завжди потрапляли до сотника, що оберігав спокій головнокомандувача (Ле, Наливайко, 1957, 49). Словник української мови в 11 томах