1. Словник української мови в 11 томах

головнокомандуючий

ГОЛОВНОКОМА́НДУЮЧИЙ, чого, ч. Особа, що очолює збройні сили держави, окремі види або частину збройних сил на певному напрямі воєнних дій.

[Олександр:] Англійці наполягають, щоб головнокомандуючим було призначено Кутузова (Кочура, Зол. грамота, 1960, 205);

Кожний рід військ має свого начальника, а понад тими поодинокими начальниками стоїть головнокомандуючий (Тудор, Вибр., 1949, 204).

∆ Верхо́вний головнокома́ндуючий — начальник усіх збройних сил держави під час війни.

Після розмови полкового агітатора кожному з нас здавалося, ніби ми побували в ставці верховного головнокомандуючого (Багмут, Записки.., 1961, 32).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. головнокомандуючий — головнокома́ндуючий іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. головнокомандуючий — -чого, ч. Те саме, що головнокомандувач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. головнокомандуючий — ГОЛОВНОКОМА́НДУЮЧИЙ, чого, ч. Те саме, що головнокома́ндувач. Кожний рід військ має свого начальника, а понад тими поодинокими начальниками стоїть головнокомандуючий (С. Тудор); [Олександр:] Англійці наполягають, щоб головнокомандуючим було призначено Кутузова (П. Кочура). Словник української мови у 20 томах