1. Словник української мови в 11 томах

границя

ГРАНИ́ЦЯ, і, ж.

1. розм. Лінія, що розділяє які-небудь території; смуга поділу.

Треба користати з спочинку, бо за годину-півтори знов праця, аж поки більш-менш не визначаться границі заражених виноградників (Коцюб., І, 1955, 210);

Сухопутна границя між Європою і Азією умовна (Фіз. геогр.., 6,1957, 7);

// Лінія, яка відділяє територію одної держави від території іншої або води суміжних держав; кордон.

Через російську границю переїхали ми без клопоту (Фр., IV, 1950, 369);

Аж як переїхали границю з Галичини до Румунії, як почув, що тут люди інакше говорять, так що їх нічого не розуміти, тоді стратив надію дістатися коли додому і заплакав собі сердечно (Ков., Світ.., 1960, 16).

За грани́цю — в іншу державу, за межі своєї держави.

Не знаю, як в Англію, але куди-небудь за границю в гори я таки, може, зберусь (Л. Укр., V, 1956, 138).

2. перев. мн., перен. Допустима норма, межа.

Вони [Лессінг і Бєлінський] бачили, що розлад між інтелігенцією і життям дійшов крайніх границь і далі йти не може (Фр., XVI, 1955, 47);

З її чоловіком ми говорили чимало, все в границях гречності, ні до чого, звісно, не договорились (Л. Укр., V, 1956, 418);

Низька границя міцності обмежує ширше використання.. алюмінію (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 45).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. границя — грани́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. границя — (мрій) грань, межа, ліміт, поріг, стеля; Д. кордон, вододіл, св. рубіж. Словник синонімів Караванського
  3. Границя — Кордон Неправильно-правильно
  4. границя — -і, ж. 1》 Допустима норма, межа. || Межа зміни деякої величини. Границя послідовності. Границя функції. 2》 Місце, де що-небудь починається або закінчується. 3》 Просторові або часові межі. Границі вимірювань — верхня та нижня межі діапазону вимірювань. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. границя — Межа, кордон, див. рубіж Словник чужослів Павло Штепа
  6. границя — ГРАНИ́ЦЯ, і, ж. 1. розм. Лінія, що розділяє які-небудь території; межа, смуга поділу. Треба користати зі спочинку, бо за годину-півтори знов праця, аж поки більш-менш не визначаться границі заражених виноградників (М. Словник української мови у 20 томах
  7. границя — грани́ця: ◊ на зеле́ну <�грани́цю> → зелений Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. границя — Для добрих учинків границі нема. Немає меж для добрих справ, їх можна робити стільки, скільки бажає людська душа. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. границя — Одне з фундаментальних понять математичного аналізу: 1. г. послідовності чисел a1, a2,..., an є число g, яке має таку властивість, що всі члени an послідовності з достатньо вел. номером n відрізняються від g як завгодно мало (запис limn → ∞an = g); 2. Універсальний словник-енциклопедія
  10. границя — МЕЖА́ (допустима норма чогось дозволеного; останній, крайній ступінь чогось), ГРАНЬ розм., ГРАНИ́ЦЯ розм., ПРУГ перев. із сл. останній розм., РУБІ́Ж, ПОРІ́Г, РУБІКО́Н книжн. Словник синонімів української мови
  11. границя — Грани́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)