грізний

ГРІ́ЗНИЙ, а, е.

1. Дуже суворий, жорстокий.

Івась поривався не йти, а бігти, — такий грізний та страшний стояв коло його Василь (Панас Мирний, IV, 1955, 18);

// Який виражає, містить у собі погрозу, суворість, нещадність.

Княгиня повернулась і швидко покульгала, у флігель з грізним, гнівним виглядом (Степан Васильченко, II, 1959, 63);

Виструнчився стражник, відразу аж тіпонувшись, тільки почув грізний начальницький тон (Юрій Смолич, II, 1958, 59).

2. Який викликає, навіває страх.

[Елеазар:] Сон мені грізний приснився — Хто відгадає його? (Леся Українка, II, 1951, 144);

[Панна Рома:] Суне така хмара, така грізна, що обгортає жах! (Степан Васильченко, III, 1960, 224);

Де ревли пороги грізні — встало сонце України (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 12);

// Дуже сильний, великий.

Він пам’ятав минулих днів походи і кров, пролиту в грізній боротьбі (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 11);

Грізна сила;

// Сповнений труднощами, різними ускладненнями.

В цей грізний час ти мусиш бути на тому посту, де найбільше даси користі Батьківщині (Олесь Донченко, III, 1956, 395);

В грізні дні Великого Жовтня творилися нові пісні і думи (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 28).