1. Словник української мови в 11 томах

гуцули

ГУЦУ́ЛИ, ів, мн. (одн. гуцу́л, а, ч.; гуцу́лка, и, ж.). Етнографічна група українців, що живуть у гірських районах західних областей України.

Там [у Галичині] здавна живуть гуцули, люди сміливі, вродливі і дужі (Вас., II, 1959, 397);

Гуцулка в садку біля хати Вишиває сорочку мені (Нагн., Пісня.., 1949, 71).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гуцули — -ів, мн. (одн. гуцул, -а, ч.; гуцулка, -и, ж.). Етнографічна група українців, що живуть у гірських районах західних областей України; верховинці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. гуцули — Укр. верховинці, які живуть у найвищій частині Укр. Карпат; слово hocul походить від румунського слова розбійник, опришок (за В. Полем). Універсальний словник-енциклопедія