давитися

ДАВИ́ТИСЯ, давлю́ся, да́вишся; мн. давляться; недок.

1. чим і без додатка. Забивати собі горло великим шматком їжі.

Хто аж давився та запихався пирогами, хто, мов на жорнах, молов на зубах смачні хрящі смаженої риби (Мирний, III, 1954, 288);

*Образно. А «ненажера» [молотарка] тим часом не тільки не давилася, а ще більше.. дерла свого рота (Мирний, IV, 1955, 248);

// Задихатися, душитися (від приступу кашлю, сліз і т. ін.).

Параска Тихонівна, давлячись слізьми, кусала подушку (Ю. Янов., І, 1958, 451);

Дівчина, давлячись плачем, знаходить своїми шорсткими.. долонями парубочі пальці і довірливо нахиляється до них (Стельмах, Хліб.., 1959, 128).

2. перен. Їсти що-небудь малопоживне, одноманітне.

І на сей раз кріпаки, укриваючись латами та давлячись гірким хлібом з остюками, ждали [волі]… (Мирний, IV, 1955, 214);

— А що б же .. ходив би [Матюха] обшарпаний, ячниками б давився та по-свинячому жив, як вони?! (Головко, II, 1957, 48);

— Книжки купують [бідняки], а самі картоплею давляться (Багмут, Опов., 1959, 6).

3. розм. Позбавляти себе життя удушенням.

[Петро:] Такі мене гіркі думки взяли, така несамовита туга облягла мою душу — хоч давися! хоч топися! (Мирний, V, 1955, 182);

// тільки наказ. сп., вульг. Уживається як лайливе побажання.

— Не дивись, а то з’іси. Ось на, давись! (Дає [божевільна] дулі і співає) (Шевч., II, 1953, 99);

— Пан дав по два сороківці за день орання. — Нехай давиться ними! Не діжде! Не підемо! (Фр., VIII, 1952, 10);

— Дались тобі ті п’ять карбованців, подавилася б ти ними ще ниньки. — Не подавлюся, давися ти, як залишив їх у себе (Стельмах, І, 1962, 11).

4. тільки недок. Пас. до дави́ти 4-6.

З пальця меду не добудешся,.. не давиться (Номис, 1864, № 5254).