давність

ДА́ВНІСТЬ, ності, ж.

1. Велика часова віддаленість виникнення, здійснення чого-небудь; давноминулі часи.

Територія Переяслав-Хмельницького району.. становить значний інтерес, зумовлений не тільки глибокою давністю східнослов’янської культури в цій місцевості, але й деякими особливостями її історичного розвитку (Мовозн., XIV, 1957, 40);

Добування стінових матеріалів з вапняку має вікову давність (Компл. використ. вапняків.., 1957, 192).

2. Довгочасне існування; застарілість.

Голова райвиконкому ударив долонею по жовтій від давності папці (Донч., II, 1956, 11);

// Час, протягом якого зберігається що-небудь.

В погребах Мунтяну завжди були добрі вина, десятилітньої і п’ятнадцятилітньої давності (Чаб., Балкан. весна, 1960, 142).

За да́вністю (ро́ків, літ і т. ін.) — з причини великої віддаленості в часі.

За давністю літ неможливо відшукати слід запропащеної рукописі [рукопису] (Л. Укр., V, 1956, 393);

Леся бувала в Києві, ще коли жили в Новоград-Волинську, але за давністю ті відвідини пам’ятала невиразно (М. Ол., Леся, 1960, 68).

3. юр. Термін, протягом або після якого втрачається або набувається право на що-небудь.

Загальна трирічна позовна давність поширюється і на правовідносини, що виникли до надання чинності Цивільному кодексові (Цив. кодекс УРСР, 1950, 3).