дарувати

ДАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док.

1. кому, перех. Передавати що-небудь у власність як подарунок.

-Що тепер на тобі та на твоїй дочці — я вам дарую (Мирний, IV, 1955, 228);

[Семен:] Одарко, ти мені дарувала оцю сорочку, подаруй краще її Іванові (Кроп., І, 1958, 108);

Щорс і Черняк.. утішали Боженка, як діти, гладили по плечах і по голові, дарували йому бінокль, поправляли зборки на бурці (Довж., Зач. Десна, 1957, 151);

*Образно. Кораблям ми дарували Кращих друзів імена (Нагн., Вибр., 1950, 111).

◊ Дарува́ти життя́ див. життя́;

Дарува́ти свобо́ду, заст. — звільняти з-під ув’язнення.

2. ким, чим, перех., розм. Наділяти, обдаровувати.

У той саме день .. моя жінка якраз заходилася дарувати мене третім сином (Мирний, V, 1955, 380);

Не встиг я подякувати.. за засилку Вашої збірки «Хвиля за хвилею», .. як ось знову Ви даруєте мене двома томами своєї праці (Мирний, V, 1955, 401).

3. перех. і неперех., розм. Вибачати, прощати.

І здається Дмитрикові, що не варт він пробачення, що ніхто не дарує йому вини його… (Коцюб., І, 1955, 136);

У Києві бути і пісні не чути, .. такого гріха я не міг би забути і не дарував би собі вже ніколи (Мак., Вибр., 1954, 380);

[Аркадій:] Я прошу вас дарувати мені, що перебив вашу відповідальну розмову над проектом (Корн., І, 1955, 125);

[Гусак:] Даруйте на слові, але ви більше ніж помиляєтесь (Мик., І, 1957, 78).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

дарувати

Значення в інших словниках