двигонути
ДВИГОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка, однокр., фам.
1. Підсил. до двигну́ти 3.
Хтось так сильно двигонув пана Демида під лікоть, що меткий стрілець дав на цей раз хука (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 35);
А чорт помітив, що Терентій хитрує, та як розлютується, як підскочить до чоловіка, як двигоне його.. кулаком (Стельмах, Хліб.., 1959, 61);
*У порівн. «…Тихонюк… Юрко… сватання… Катерина…» — і мов поліном хто у груди двигонув (Хотк., II, 1966, 106).
2. перен., фам. Збудувати що-небудь.
Од вулиці — тин новий і дощані нові ворота білі, на чорному тлі вирізьблено чирвою. — Це хтось двигонув собі, так двигонув! (Головко, II, 1957, 19).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- двигонути — двигону́ти дієслово доконаного виду фам. Орфографічний словник української мови
- двигонути — -ну, -неш, док., перех. і без додатка, однокр., фам. 1》 Підсил. до двигнути 3). 2》 перен., фам. Збудувати що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- двигонути — БА́ХНУТИ розм. (про постріл, вибух, грім і т. ін. — видати сильний низький уривчастий звук; про вогнепальну зброю і т. ін. — утворити такий звук), ГА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм.; БУХНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ розм., ГУ́ХНУТИ розм. Словник синонімів української мови
- двигонути — Двигону́ти, -гону́, -гоне́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)