дзвоніння
ДЗВОНІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. дзвони́ти і звуки, утворювані цією дією.
Церковнеє дзвоніння — На службу то призив (Крим., Вибр., 1965, 229).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дзвоніння — дзвоні́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- дзвоніння — 1. Биття в дзвін або в дзвони перед початком чи під час богослужіння з метою скликання вірних на богослужіння, сповіщення про особливо важливі моменти богослужіння; дзвін; 2. Звуки, що утворюються внаслідок биття в дзвони; дзвін Словник церковно-обрядової термінології
- дзвоніння — -я, с. Дія за знач. дзвонити і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дзвоніння — Дзвоні́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)