дивацтво

ДИВА́ЦТВО, а, с. Властивість за знач. дива́цький.

Він був одиницею, з цілою самітністю й дивацтвом, які відрізняють чоловіка чи одиницю від одиниці (Коб., III, 1956, 106);

Було в них [концепціях] немало і дивацтва, і казкових мрій, було багато й наївного (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 107);

// Дивацькі дії, вчинки.

Не-стор уперто працював коло своєї берізки.. Це не було ні примхою, ні дивацтвом: він справді любив природу (Дмит., Наречена, 1959, 103).