диктат
ДИКТА́Т, ч.
1. род. у. Політика нав’язування, диктування своїх умов, вимог з боку уряду сильної імперіалістичної країни урядові слабішої країни;
// перен. Влада диктатора.
Американські капіталісти хотіли б підгорнути під свою владу, під свій диктат капіталістів усіх інших країн (Смолич, VI, 1959, 490);
// рідко. Те саме, що дикта́тор 1.
Павлик засвоїв собі тон диктата (Кол., Терен.., 1959, 348).
2. род. а. Угода, договір між урядами країн, коли сильніша країна диктує свою волю слабішій всупереч її бажанню.
Франц терпляче вислухував запальні промови про «безсмертність тевтонського духу» і про велику образу, якої було завдано Німеччині версальським диктатом (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 129).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- диктат — дикта́т іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- диктат — -у, ч. 1》 Політика нав'язування, диктування своїх умов, вимог з боку уряду сильної імперіалістичної країни урядові слабшої країни. || перен. Влада диктатора. || рідко. Те саме, що диктатор 1). 2》 Угода, договір між урядами країн, коли сильніша країна диктує свою волю слабшій всупереч її бажанню. Великий тлумачний словник сучасної мови
- диктат — Мус, примус, принука, наказ, див. репресалія Словник чужослів Павло Штепа
- диктат — дикта́т (нім. Diktat, від лат. dicto – диктую, наказую) 1. В міжнародному праві – нерівноправний договір, нав’язаний однією державою іншій. 2. Політика нав’язування своїх умов, вимог, угод сильною імперіалістичною державою іншій, слабшій державі. Словник іншомовних слів Мельничука
- диктат — Дикта́т, -ту; -та́ти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- диктат — рос. диктат (від латин. dictatus — продиктований) — нав'язування економічному суб'єкту певного способу дій всупереч його бажанню; примушення, закріплення нерівноправних (кабальних) умов у договорі сильнішою стороною. Eкономічна енциклопедія