димний
ДИ́МНИЙ, а, е. 1.
Прикм. до дим 1.
[Деїфоб:] Доволі слів тих темних і страшних, що придавили люд, мов димна хмара (Л. Укр., II, 1951, 308);
Теплий вітер.. все ще доносив гіркий димний присмак (Жур., Вечір.., 1958, 278);
// Який димить; з димом.
Досвітками й пізно вечорами доярки пораються при ліхтарях з димними блимавками (Вол., Місячне срібло, 1961, 213);
// Наповнений димом, задимлений.
За вікнами билась осіння негода, а в хаті, душній і димній,.. серед сонного царства дитячих ліжок, ішов бій невдоволених душ (Коцюб., II, 1955, 305);
При стійкій сльозотечі, яка не піддається лікуванню, ..протипоказана робота на вільному повітрі, в димному і запиленому приміщенні (Лікар. експертиза.., 1958, 104).
2. Схожий на дим, кольору диму.
І димним цвітом жито Цвіте на місці тім (Мал., Серце.., 1959, 163).
Значення в інших словниках
- димний — ди́мний прикметник Орфографічний словник української мови
- димний — ДИМНИЙ – ДИМОВИЙ – ДИМЧАСТИЙ Димний. 1. Який виділяє дим, з димом; який складається з диму; сповнений диму, просякнутий димом; який пахне димом або має присмак диму: димна піч, димне полум’я, димний викид, димна головешка, димне приміщення... Літературне слововживання
- димний — -а, -е. 1》 Прикм. до дим 1). || Який димить; із димом. || Наповнений димом, задимлений. 2》 Схожий на дим, кольору диму. Димний порох. Великий тлумачний словник сучасної мови
- димний — ДИ́МНИЙ (який димить; сповнений диму), КУРНИ́Й, ЧАДНИ́Й. Навколо вогнищ димних вояки Од вітру трусяться і чистять зброю (В. Мисик); В ранки погожі і в сутінки пізні З димної кузні клекіт гуля (А. Словник синонімів української мови
- димний — Димний, -а, -е 1) Дымный, курной. Не видно було ні димних печей, ні бочок, ні возів з припасами. К. ЧР. димна хижа. Курная изба. Вх. Лем. 410. 2) Дымчатаго цвѣта. Мак повний усякий: червоний, перістий і димний. О. 1862. IV. 72. Словник української мови Грінченка