1. Словник української мови в 11 томах

дисгармонія

ДИСГАРМО́НІЯ, ї, ж.

1. муз. Порушення гармонії, відсутність співзвучності; немилозвучність.

Глузували [в компанії] з невловимого ритму, з незвичної мелодії, з дисгармонії в акордах (Дн. Чайка, Тв., 1960, 48);

— Такі, як ви, все шукають «дисгармонії», «порваних струн», «розбитих арф» (Л. Укр., III, 1952, 696).

2. перен. Розлад, порушення відповідності чого-небудь з чимсь.

Балабушиха не просила на вечір ні одного батюшки, ні однієї матушки. Вона зачудувалась од такої несподіваної дисгармонії на балу й глянула на Балабуху дуже сердито (Н.-Лев., III, 1956, 246);

На помості я помічаю, що.. якась дисгармонія в них [ногах]: одна ступає тихо, а друга стука. Обмацую ноги — ну, так і є, згубив калошу (Коцюб., II, 1955, 240);

Реакційна естетика стверджує випадковість як вирішальний фактор художньої творчості. Звідси — фетишизація хаосу, дисгармонії, аритмії, алогічності, пустопорожнього трюкацтва (Літ. Укр., 26.ІІІ 1963, 4).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дисгармонія — дисгармо́нія іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. дисгармонія — Розлад, неспівзвучність Словник чужослів Павло Штепа
  3. дисгармонія — дисгармо́нія (від дис... і гармонія) 1. Порушення закономірного поєднання музичних тонів, немилозвучність, різноголосся, розлад. 2. Відсутність розмірності, порушення гармонії. 3. Переносно – розлад, різнобій. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. дисгармонія — (від гр. dys — заперечення і harmonia — співзучність) — неузгодженість, нестройність; поняття, близьке дисонансу. Словник-довідник музичних термінів
  5. дисгармонія — Дисгармо́нія, -нії, -нією Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. дисгармонія — (грец. — незгода) Порушення гармонійної цілісності художньої форми. Архітектура і монументальне мистецтво
  7. дисгармонія — МУЗ. какофонія, немилозвучність, неспівзвучність; П. незлагода, незгода, розлад, невідповідність. Словник синонімів Караванського
  8. дисгармонія — -ї, ж. 1》 муз. Порушення гармонії, відсутність співзвучності; немилозвучність. 2》 перен. Розлад, порушення відповідності чого-небудь із чимсь, різнобій. Психічна дисгармонія — перебільшений розвиток одних та (або) недорозвиток інших властивостей особи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. дисгармонія — ДИСОНА́НС (у музиці, співах), ДИСГАРМО́НІЯ, РО́ЗЛАД. У хаосі різних дисонансів важко було вловити мелодію (В. Собко); І враз — в ушах страшний почувся розлад, А потім — лиш в одному задзвенів Пронизливий, набридливий акорд (М. Рильський). Словник синонімів української мови