1. Словник української мови в 11 томах

доброволець

ДОБРОВО́ЛЕЦЬ, льця, ч. Той, хто вступає в армію з власного бажання, добровільно.

Три прийомні і один рідний син Каленика Романовича пішли добровольцями в армію, коли німці почали наближатися до Києва (Сенч., Опов., 1959, 38);

// Той, хто з своєї волі береться за виконання яких-небудь обов’язків, якоїсь роботи.

Блискавкою мигнула в пам’яті недавня пропозиція районної організації КСМ про набір добровольців для роботи у великому місті (Ле, Право.., 1957, 24).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. доброволець — доброво́лець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. доброволець — Волонтер, охотник, як ім. охочий. Словник синонімів Караванського
  3. доброволець — -льця, ч. Той, хто вступає в армію з власного бажання, добровільно. || Той, хто з власної волі береться за виконання яких-небудь обов'язків, якоїсь роботи; волонтер. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. доброволець — Охотник, див. охотник Словник чужослів Павло Штепа
  5. доброволець — див. воїн Словник синонімів Вусика
  6. доброволець — ДОБРОВО́ЛЕЦЬ (той, хто за власним бажанням береться за виконання чогось, зокрема йде до війська), ОХО́ЧИЙ, ОХО́ТНИК заст.; ВОЛОНТЕ́Р заст. (на військовій службі). Повернувся з Європи старший син Івась, котрий пішов в армію добровольцем (О. Словник синонімів української мови
  7. доброволець — Доброво́лець, -ві́льця; -ві́льці, -ців, звичайно охо́чий, -чого Правописний словник Голоскевича (1929 р.)