доброволець
ДОБРОВО́ЛЕЦЬ (той, хто за власним бажанням береться за виконання чогось, зокрема йде до війська), ОХО́ЧИЙ, ОХО́ТНИК заст.; ВОЛОНТЕ́Р заст. (на військовій службі). Повернувся з Європи старший син Івась, котрий пішов в армію добровольцем (О. Бердник); З багатьох охочих ми відібрали для прикриття десять чоловік, переважно гарних кулеметників (В. Козаченко); Ми залишили кількох охотників на правдиву смерть, самі ж подалися очеретами вбік і вчасно вискочили з мішка (Ю. Яновський); Загони волонтерів на чолі з Джузеппе Гарібальді висадилися на острові Сицилія (з газети). — Пор. охо́чий.
ОХО́ЧИЙ ім. (той, хто виявляє бажання, готовність до чого-небудь), БАЖА́ЮЧИЙ, ОХО́ТНИК розм. Охочих ходити до школи все більшало (Л. Юхвід); Бажаючі підійти до коменданта штовхалися і терлися, як вівці в загороді (Григорій Тютюнник); — Охотників багацько, а купців мало. Гуртом не спроможетеся телиці купить.., — звернувся Опанас до людей (Л. Яновська). — Пор. доброво́лець.
Значення в інших словниках
- доброволець — доброво́лець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- доброволець — Волонтер, охотник, як ім. охочий. Словник синонімів Караванського
- доброволець — -льця, ч. Той, хто вступає в армію з власного бажання, добровільно. || Той, хто з власної волі береться за виконання яких-небудь обов'язків, якоїсь роботи; волонтер. Великий тлумачний словник сучасної мови
- доброволець — Охотник, див. охотник Словник чужослів Павло Штепа
- доброволець — див. воїн Словник синонімів Вусика
- доброволець — Доброво́лець, -ві́льця; -ві́льці, -ців, звичайно охо́чий, -чого Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- доброволець — ДОБРОВО́ЛЕЦЬ, льця, ч. Той, хто вступає в армію з власного бажання, добровільно. Три прийомні і один рідний син Каленика Романовича пішли добровольцями в армію, коли німці почали наближатися до Києва (Сенч., Опов. Словник української мови в 11 томах